Оприлюднена позиція НБУ суперечить фактам, є перекрученням реальності і відвертим лобіюванням приватних інтересів комерційних банків всупереч інтересам держави.
Прибуток банків зараз має неринкову природу. 55% процентних доходів банки отримують від держави, до війни ця частка була вдвічі меншою. При цьому серед банків з іноземним капіталом частка державних доходів є ще вищою – 60%. Це насамперед процентні доходи за депсертифікатами НБУ, за ОВДП та в рамках пільгових програм Уряду.
Основні причини нарощування прибутків банків – це не розширення послуг фінансового посередництва а абсолютно неринкові фактори – монетарна політика НБУ, специфічні обставини фінансування фіскального дефіциту та волюнтаристське розширення банками процентної маржі.
За 2025 р. банки отримали від НБУ 82 млрд.грн процентів за депсертифікатами. Це пряма плата банкам від держави, щоб ті не збільшували внутрішній кредит, а натомість пасивно зберігали кошти на депозитних рахунках в НБУ за ставками до 19,5% річних (що до речі перевищує середню ставку за кредитами).
За час війни суттєво збільшився попит держави на внутрішні запозичення. Обсяг ОВДП, якими володіють банки зріс на 70%. Дякуючи привабливій для банків монетарній політиці вони змогли отримувати процентні доходи за ставками, що вдвічі перевищували середній рівень інфляції. Лише в 2025 р. Уряд сплатив банкам 124 млрд. грн процентів за ОВДП.
За воєнний період банки отримали 5-кратне збільшення ліквідності за рахунок державного фінансування фіскального дефіциту. Фінансування фіскального дефіциту із зовнішніх джерел збільшило обсяг гривневої маси в економіці, а звідси збільшилась і ліквідність банків. Це колосально збільшило ресурси банків, але замість спрямування цих ресурсів у кредитування – банки переважну частину цих коштів спрямували у депозити НБУ та у валютні облігації інших країн.
За роки війни банки ВДВІЧІ розширили процентну маржу між ставками нових портфелів кредитів та депозитів. В 2025 р. процентна маржа становила в середньому 10-12 відс. пунктів.
Тобто – і фінансову базу, і рівень дохідності, і високий попит на послуги банків – забезпечила держава. Держава стала основним постачальником доходів банків. Тому абсолютно логічно і обгрунтовано зберігати підвищену ставку оподаткування прибутку банків.
Банки мають достатньо ресурсів, щоб кратно збільшити кредитування бізнесу, але вони цього не роблять, оскільки пасивне зберігання коштів у НБУ чи ОВДП забезпечує їм колосальний профіт, про який можна тільки мріяти. Саме тому частка кредитів у складі активів банків упала нижче 30% із довоєнних 40%. Не податок на прибуток заважає банкам кредитувати економіку, а жорстка монетарна політика та інші регуляторні вимоги НБУ.
В останні роки податок на надприбутки банків застосовували багато країн Європи – Іспанія, Литва, Чехія, Угорщина, Словаччина, Італія. В жодній з цих країн не відбулося зниження рівня кредитування.
НБУ заявляє, що ефективність такого кроку для бюджету сумнівна з огляду на те що половину прибутку формують державні банки.
Хай би НБУ краще займався аналізом ефективності своєї монетарної та валютної політики, замість рекомендацій по бюджетній та податковій політиці. Половина прибутку банків належить недержавним банкам, а це – майже 100 млрд грн – немаленька сума.
НБУ заявляє, що Банківський сектор має найвище навантаження серед усіх секторів економіки – 68 копійок надходжень до державного бюджету на одну гривню доданої вартості. До відома експертів НБУ, додана вартість банківського сектора не включає їх чисті процентні доходи. Це статистична особливість даного сектора.
Тому таке порівняння з іншими секторами є некоректним. Якщо додану вартість фінансового сектора скорегувати на чисті процентні доходи банків, то рівень податкових вилучень з фінансового сектора становитиме не 68 копійок на гривню (як заявив НБУ), а лише 31 копійку на 1 гривню.
Для порівняння, рівень податкових вилучень з промисловості за 2025 рік складає 47 копійок на 1 гривню! Тому НБУ варто було б спершу підучити теорію та розібратись у темі, аніж маніпулювати податковими коефіцієнтами.
В країні потрібно нормалізувати та оздоровити процентну політику НБУ, як мінімуму зробити її параметри адекватно співставними з фактичною динамікою інфляції. Якщо банки отримуватимуть домінантну частину своїх доходів з ринкових джерел, а не завдяки адміністративному ресурсу НБУ (обліковій ставці НБУ) – потреба у підвищення ставки податку на прибуток банків відпаде сама собою.
