Нарешті сформулював для себе загальні претензії, які мене дратують у випадку з цивільними. Це особисті, але можливо з кимось це розуміння буде в резонансі.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Ну по перше – саме цивільне життя і двіжи в клубах якраз не дратують. Це мирне життя, воно і повинно бути таким, щоб розслабитися можна було. В містах живуть мої родичі, друзі, близькі. Мені б не хотілось щоб кожен день їм все нагадувало про війну, так і кукуха з часом поїхати може. Як казав мій командир ще роки тому: – Якщо там мирно та спокійно, це означає що ми тут гарно робимо свою справу. А ми тут саме для цього.
По друге – ні, військовий не індульгенція, але це стадія, яку більшість здорових мужиків та хлопців повинні пройти в цей час, бо так як у держави немає своїх грошей, а є гроші платників податків, так і немає у держави інших захисників, крім її громадян. Тобто моральні, чи будь які взагалі якості не пересікаються з обовʼязками громадянина згідно Конституції. Дивимся «Обовʼязки громадянина України 4.5.1» та вирішуємо, ви хто, громадяни чи біомаса. Індульгенція тут не до чого, сама ця фраза це вже маніпуляція, тому що це не право, це обовʼязок. І точно не тим, хто на себе цей обовʼязок не взяв, щось про якісь індульгенції казати.
Будь ласка, читайте текст після реклами
В третє – не кожний повинен захищати країну обовʼязково на фронті. Захист – це многокомплексна система яка в себе включає тилову підтримку ЗСУ, волонтерство, побудова виробництва, соціальна діяльність та виконання своїх службових обовʼязків щоб це допомогало країні в ці часи. За часи волонтерства я знаю багато людей які щиро допомагають армії, мотивовані робити максімум до кінця війни, і вони не воюють. Маю до них щиру повагу, хоча вони і не в окопах.
Що ж тоді тебе дратує, запитаєте ви?
Сімулякрія.
Коли хтось робить з себе «патріота» яким він не являється.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Річ у тому, що світ на війні простий і живе по принципу «бритви Оккама». Є ворог і є ти. Вбивай, або вбʼють тебе. Якщо є побратим на якого можна покластися – тобі плювати хто перед тобою, тобі важливо хто поруч. Якщо поруч з тобою дурні – ну тобі кінець. Світ спрощується до простих рішень, емоцій та розумінь. Ви всі спілкуєтесь на одні теми, вмотивовані одними ситуаціями, маєте одні бажання. Це ваше життя, іншого у вас немає, і ви вже не пам'ятаєте як жити по іншому. Навіть вирвавшись в мірне місто ти замість того щоб відпустити все та розслабитись, продовжуєш сидячи дома на кухні прокручувати меседжі в чатах, переписуватись з побратимами по якимось питанням, передивлятись відео з тг-каналів та пересилати іншим, та обговорювати якісь новини та задачі. Можна забрати хлопчика з війни, але війна не покине внутрішній світ хлопчика. Не зможе.
І ось перед тобою в якись момент зʼявляється людина, яка і є сімулякром. Це може бути політик, як бреше за свою патріотичність, як він за армію, за країну і взагалі весь чесний, ось тільки б декларацію під час війни б не подавати.
Це може бути цивільний, який вважаючи себе зараз директором світу, тому що в нього дорога машина, гарний бізнес, він проводить декілька днів у спортзалі щоб мати достойну фізичну форму, та друзів в МВД, в брендованому одягу, хамить тобі на ровному місті, коли ти по цивільці, хоча розуміє що він неправий, але ти перед ним стоїш одягнений в простий одяг, з вигорившим обличчам та руками, і змарнілим втомленим обличчям, та одягнений максимально просто, і розумієш що ти б втащив би йому зараз, і річ навіть не в тому що людина заблокувала тобі виїзд своєю машиною, і коли ти сказав що можна б було номер залишити, ще й нахамив, він не знає що ти боєць, просто в цивільному одягу, що ось зараз в тобі бушують такі емоції та малюнки, що хочеться забити на все, розмазати його обличчя по асфальту і зі спокійним серцем попасти в руки ВСП.
Це може бути людина яка приходить в каменти і починає тобі вказувати де ти там по його враженню неправий, а він правий, ось слухай мене, я тобі розповім як треба. Навіщо? Мій досвід, це досвід людини яка десятий рік звʼязана з війною. Якщо ти не готовий стати поруч, щоб отримати схожий досвід і щось зрозуміти – то мені плювати на твою думку. Слова без дій пусті, якщо ти нічого не робиш – то тебе немає. Але ж є в нас громадяни які перефразували басню Крилова «Ах Моська, знати вона сильна, бо лає на Слона» в фразу «Ах людина, знати вона патріотична, раз повчає всіх по темам мови, політики, свого правильного вибора, неправильних рішень інших, і все це абсолютно нічого не роблячи».
Сімулякри. Люди, яких в цій війні немає. Ти є, а їх – немає. А те що вони сімулякри – ти розумієш швидко, бо просто звик жити в суспільстві простих людей з підвищенним відчуттям справедливості. Бо для вас є вища відповідальність – це смерть. І біль від загибелі близьких. Це гартує тебе в тій системі координат, яка людині що це не пройшла – ніколи не зрозуміє.
Будь ласка, читайте текст після реклами
Але сімулякр цього ніколи не зрозуміє. Він буде впевнено старатися через рекламу та дорогий продакшн доносити що він справжній патріот, не розуміючи яку зустрічну лють викликає його старання.
Сімулякр буде вважати в конфлікті з тобою, що він тримає світ на гачку, і тому має право бути вищій за тебе.
Сімулякр буде старатись тобі донести що він теж має право, що він такий же як ти, він знає як ти, він має право на слово, він не гірший, він насправді тобі допомогти хоче… але тільки дистанційно та усно.
І ось це дратує. Людину яка пройшла війну, з його специфічним досвідом (а він у кожного різний і по різному травматичний), з його проблемами та життєвою ситуацією не треба вчити. Не треба вказувати як жити. Не треба розповідати як треба щось робити.
Їй треба просто подякувати за службу і хай собі йде по справам. Фраза Thank You for Your Service для американських ветеранів, є для мене консистенцією цього поста, вона геніальна сама по собі. Ти воював за мене? Я не буду тобі брехати, я не буду старатись отримати твій голос на виборах, я не буду с тобою конфліктувати, я не буду тобі вказувати, я не буду старатись тебе зрозуміти. Це і є взаємна повага, яка повинна стати соціальним договором. Не треба сімулякрії, вона ріже око зразу, вона вибішує і заставляє задуматись, чи вартувало воно все заради цього моменту.
Thank You for Your Service хлопче, йди з богом.
Можливо колись наше суспільство дійде до цієї простої думки.
