Повна хронологія справи “Трамп – росія”. “Цар Мідас навпаки”, вихідці з КДБ та мафія. Частини 12 і 13 – Крейг Анґер

Продовжуємо публікувати розслідування американського журналіста Крейга Анґера про зв’язки Трампа з росією. У 12-й і 13-й частинах він показує, як на межі 1980-1990-х років крах бізнес-імперії Трампа збігся з розпадом СРСР і як саме в цей критичний момент гроші вихідців із колишнього Радянського Союзу, часто пов’язаних із КДБ і мафіозними структурами, врятували Трампа від фінансового краху. Крейг Анґер простежує конкретні угоди з нерухомістю, діяльність представників російської мафії та посадовців, які стояли біля витоків путінської влади в Санкт-Петербурзі. Головна теза: становлення путінського режиму й порятунок Трампа були двома паралельними процесами, що живилися з одного й того самого джерела – зрощення КДБ, організованої злочинності та нових капіталів пострадянської росії.

Частина 12. Цар Мідас навпаки (1990-ті)

Чому команда Трампа й досі підіграє росії? У цьому розділі йдеться про те, як розрослася й почала хитатися імперія Трампа, як усе, до чого він торкався, перетворювалося на мотлох – і як росіяни знову прийшли йому на допомогу.

На початку дев’яностих КДБ, свого часу "розгледівши" в Дональді Трампі перспективний актив, уже організував його першу поїздку до Москви й наповнив його пропагандистськими тезами КДБ, які згодом з’явилися одразу в трьох найавторитетніших американських газетах. Тим часом сам Трамп не сходив зі шпальт нью-йоркської преси. Але що далі, то виразніше його прагнення бути в центрі уваги демонструвало світові, наскільки поганим бізнесменом він був.

Після успіху з готелем Hyatt Grand Central і гучної появи Trump Tower удача відвернулася від Трампа. У 1984 році він придбав команду з американського футболу "Нью-Джерсі Дженералз" у лізі USFL, а згодом за 365 мільйонів доларів викупив у Eastern Airlines маршрути Нью-Йорк–Бостон–Вашингтон, створивши на їхній основі авіакомпанію Trump Shuttle, стюардеси якої носили перли. Обидва проєкти стали фінансовими прірвами й цілковито провалилися.

Трамп став буквальним "царем Мідасом навпаки": усе, чого він торкався, перетворювалося на мотлох. Найбільші проблеми виникли довкола його казино в Атлантик-Сіті, штат Нью-Джерсі.

Як я писав у книзі "Дім Трампа, дім путіна":

"Уже в 1990 році казино Трампа опинилися в такій скруті, що Трамп, далекий від образу мультимільярдера, яким себе називав, фактично мав від’ємну чисту вартість активів. Кожні дев’яносто днів наставали строки виплат за облігаціями його казино загальною вартістю понад мільярд доларів, а в нього залишалося лише 1,6 мільйона доларів готівкою. Тоді ж, 1991 року, Trump Taj Mahal – казино вартістю 1,2 мільярда доларів, яке Трамп рекламував як "восьме диво світу", – стало першим із шести його банкрутств. Під час цих банкрутств Трамп щоразу вибудовував схему так, щоб встигнути продати свої акції й отримати мільйони прибутку, тоді як звичайні інвестори залишалися ні з чим".

Але навіть це не врятувало його імперію від розпаду. Через особисті борги, що перевищили 900 мільйонів доларів, одне за одним від Трампа вислизнули всі три його казино в Атлантик-Сіті та готель Plaza. Втратив він й інші активи – авіакомпанію Trump Shuttle та 86-метрову яхту Trump Princess.

За даними The Moscow Project, той, хто 1990 року щойно влаштувався на роботу в Trump Organization, як-от віцепрезидент компанії Абрахам Уоллах, почувався так, ніби піднімався на борт "Титаніка" вже після того, як жінок і дітей посадили в рятувальні шлюпки. Тоді борги Trump Organization оцінювали у 3,4 мільярда доларів, із яких особисто Трамп відповідав більш ніж за 800 мільйонів. Наступного року, коли заборгованість готелів і казино Трампа продовжила зростати, Комісія з контролю за казино штату Нью-Джерсі дійшла висновку, що фінансовий стан Трампа не можна вважати стабільним.

Усе це означало, що в житті Трампа розпочинався новий етап. У шлюбі з Іваною у нього народилося троє дітей – Дональд-молодший, Іванка та Ерік, але на той момент Трамп уже відкрито зустрічався з Марлою Мейплз, і подружжя рухалося до розлучення. Водночас колосальні втрати в Атлантик-Сіті різко ускладнили йому доступ до фінансування, паралізувавши будь-який подальший розвиток бізнесу. Раніше для успіху його родини вирішальне значення мала італійська мафія: вона допомагала з проєктами його батька, а згодом і з будівництвом Trump Tower, забезпечуючи безперебійні постачання бетону. Поруч завжди були пов’язані з мафією юристи на кшталт Роя Кона. Але Кон помер ще 1986 року.

Цього разу на допомогу прийшли росіяни.

Невдовзі після того, як Trump Tower вразила ринок нерухомості, російські мафіозі почали масово скуповувати квартири під брендом Трампа, щоб відмивати гроші у промислових масштабах. Саме тоді, 1984 року, Трамп налагодив зв’язок із Девідом Богатіним – впливовою фігурою нью-йоркської російської мафії, який виклав 6 мільйонів доларів готівкою за п’ять квартир у Trump Tower. Родинні зв’язки Богатіна сягали верхів російського криміналітету: його брат разом із Семьоном Могілевічем, якого ФБР називало "босом босів" російської мафії, провернув аферу з акціями на 150 мільйонів доларів.

Найрозшукуваніший: Семьон Могілевіч, відомий також як "мозковий дон" або "бос босів", роками перебував у списку найбільш розшукуваних ФБР, тоді як його поплічники відмивали мільйони через нерухомість Трампа.

Втім Богатін був далеко не єдиним, хто відмивав гроші через нерухомість Трампа. Як я писав у The New Republic, щонайменше тринадцять осіб, пов’язаних або ймовірно пов’язаних із російськими мафіозі чи олігархами, володіли нерухомістю, мешкали або навіть провадили злочинну діяльність у Trump Tower та інших об’єктах Трампа. Дехто з них використовував його квартири й казино для відмивання незліченних мільйонів "брудних" грошей, дехто організував у Trump Tower підпільну гральну мережу світового масштабу – у приміщенні поверхом нижче за апартаменти самого Трампа. Інші пропонували Трампу вигідні угоди щодо використання його бренду, які не вимагали від нього жодних інвестицій. Загалом потік грошей із росії забезпечив Трампу критично важливе фінансове вливання, яке допомогло врятувати його імперію від краху, зміцнити його публічний імідж і закласти основи подальшої кар’єри на телебаченні та в політиці. Колишній помічник федерального прокурора за адміністрації Рейгана Кеннет МакКалліон, який розслідував зв’язки організованої злочинності з проєктами Трампа у вісімдесятих, висловився прямо: ці гроші "врятували йому шкуру".

Скільки саме російських грошей влилося в імперію Трампа? Як я писав у "Дім Трампа, дім путіна":

"Оскільки простежити компанії-прокладки, які купували ці квартири, надзвичайно складно, журналістам – як і взагалі будь-кому без повноважень вимагати документи через суд – практично неможливо оцінити реальні масштаби такого відмивання коштів у нерухомості під брендом Трампа. Проте, за розслідуванням BuzzFeed журналіста Томаса Френка, понад 1300 квартир – п’ята частина всіх квартир під брендом Трампа, проданих у США з вісімдесятих років, – були реалізовані через таємні угоди виключно за готівку, які давали покупцям змогу уникати юридичної перевірки, приховуючи свої фінанси й особи. За даними того ж розслідування, загальна вартість цих угод, що відповідали критеріям можливого відмивання коштів за визначенням Міністерства фінансів США, сягала приблизно 1,5 мільярда доларів, і ця цифра, можливо, навіть занижує реальний обсяг "брудних" грошей. Розслідування не враховувало будівель Трампа поза межами США – зокрема висоток під його брендом у Канаді, на Філіппінах, у Панамі, Уругваї, Туреччині, Індії, Південній Кореї та інших країнах, де президент Трамп часто надає ліцензію на використання свого імені й отримує роялті".

"Хардкор": ще до того, як 1992 року приїхав до Нью-Йорка, поплічник Могілевіча В’ячеслав Іваньков здобув репутацію учасника запеклих перестрілок і зухвалих утеч. Вони привели його до в’язниці, психіатричних лікарень і морозної виправної колонії в Сибіру, де його прийняли до братства "злодіїв у законі".

Але нерухомість була не єдиним каналом, через який росіяни вливали значні суми в імперію Трампа, що хиталася на межі краху. Trump Taj Mahal став улюбленим місцем російської мафії ще й тому, що Трамп охоче надавав великим гравцям безкоштовні послуги та привілеї на суму до 100 тисяч доларів за візит – звична практика великих казино для найплатоспроможніших клієнтів. Пізніше два інших казино Трампа – Trump Castle Hotel and Casino та Trump Plaza Hotel and Casino – погодилися сплатити штрафи за "умисне неподання повідомлень" про операції з готівкою понад 10 тисяч доларів і за недотримання законодавства, спрямованого на протидію відмиванню коштів.

Дійові особи

В’ячеслав Іваньков. Відомий також як "Япончик", Іваньков був загартованим "злодієм у законі", якого Семьон Могілевіч надіслав до США зміцнювати позиції російської мафії. ФБР довго шукало Іванькова, доки не з’ясувало, що він регулярно бував у Trump Taj Mahal і мав квартиру в Trump Tower на П’ятій авеню.

Семьон Могілевіч. Так званий "мозковий дон" російської мафії, мільярдер, відомий передусім як майстер відмивання грошей і організатор схем на кшталт афери з бензиновим податком "Red Daisy".

Частина 13. А ви думали, що Радянський Союз був поганим… (1990-ті)

З попелу СРСР російська федерація постала як новостворена мафіозна держава. Хто б міг подумати, що саме вона стане ідеальним засобом маніпулювання Дональдом Трампом.

На початку дев’яностих, коли статки Дональда Трампа стрімко танули, майже за п’ять тисяч миль від Нью-Йорка, у Москві, відбувалося щось подібне: як і Трамп, розвалювався Радянський Союз.

Для Трампа це означало ледь утриматися на плаву після шести банкрутств, майже мільярда доларів особистого боргу, розлучення з Іваною та краху кількох дорогих йому компаній, які він придбав. Але Радянському Союзу довелося ще гірше. Якщо Трамп перебував на фінансовому "життєзабезпеченні", то СРСР справді помер – формально він припинив існування наприкінці 1991 року.

І це, здавалося, змінило все. Загальноприйнята думка була проста: холодна війна закінчилася, і переміг Захід. Але ця думкавона виявилася хибною. росіяни завжди були майстрами довгої гри, і саме тоді розпочалася нова, прихована фаза геополітичного протистояння між новоствореною російською федерацією та Заходом. Те, що сталося далі, сталовиявилося неочікуванимнеабияким подарунком долі для Трампа.

До розпаду СРСР путін був нічим не примітним оперативником КДБ, який служив у Дрездені й сприймав крах Радянського Союзу як історичну катастрофу величезного масштабу.

Скромний початок: праворуч – заступник мера путін, приблизно 1993 рік, супроводжує мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака на зустріч. Із цієї скромної посади заступника мера путін отримав повноваження видавати ліцензії на іноземні інвестиції у великі підприємства, що раніше належали державі.

Та невдовзі після розпаду СРСР він став заступником новообраного мера Санкт-Петербурга (колишнього Ленінграда) Анатолія Собчака, і це було найкращим, що могло статися для його подальшої кар’єри.

У ті роки величезні багатомільярдні галузі, що раніше належали радянській державі, –нафтова, алюмінієва, газова, банківська та інші – фактично стали здобиччю для всіх охочих. Щоб вести бізнес, потрібна була охорона, адже нею користувалися всі – наймали головорізів, які вміли й любили битися. Це був справжній "дикий Захід". А щоб узяти під контроль по-справжньому великі підприємства, без допомоги мафії обійтися було годі. Ті, хто не був готовий перейти на темний бік, майже не мали шансів. Захист був необхідністю.

Як я писав у "Дім Трампа, дім путіна": "У той винятковий момент своєї історії новонабута беззаконність росії стала для путіна не лише місією, гідною його величезних амбіцій, а й колосальною можливістю. Гіперінфляція знищила заощадження мільйонів людей саме тоді, коли держава готувалася розпродати на сотні мільярдів доларів природні ресурси росії – газ, нафту, метали, деревину та інше. Дефіцит продовольства змусив запровадити тимчасову систему бартеру, за якою Санкт-Петербург обмінював із іноземними компаніями сировину – нафту, деревину, рідкісні метали тощо – на продукти харчування.

Оскільки Санкт-Петербург став першим російським містом, де почалася приватизація державної власності, саме путін очолив цей процес. Із відносно скромної посади заступника мера та голови Комітету із зовнішніх зв’язків (КЗЗ) йому доручили заохочувати, регулювати й ліцензувати іноземні інвестиції у величезні колишні державні підприємства. Тепер, коли централізованих командних структур радянської епохи більше не існувало, владі відчайдушно бракувало нових механізмів, щоб наповнювати крамниці товарами".

Усе це означало одне: путін наближався до здобуття влади визначати, хто саме зможе розбагатіти.

Амбіції путіна підживлював і той факт, що крах СРСР став цілковитою несподіванкою для мільйонів людей на Заході, тоді як КДБ передбачив його й чітко знав, що робити.

Ще до розпаду СРСР, прагнучи проникнути в західний діловий світ, генерал Володимир Крючков, який очолював КДБ до серпня 1991 року, заснував десятки компаній. Ними керували офіцери КДБ та їхні союзники з російської мафії, які на певний час "залягли на дно", щоб згодом знову активізуватися. Однією з найпомітніших таких компаній стала Seabeco SA – інвестиційно-торгова фірма, яку, за даними бельгійського видання Le Soir, Борис Бірштейн заснував "як прикриття для радянських спецслужб". Окрім зв’язків із КДБ, Бірштейн, за наявними даними, підтримував тісні ділові стосунки із Сергієм Михайловим – одним із найвпливовіших мафіозі росії та лідером "Солнцевської братви".

Дослідниця Карен Давіша у своїй праці "путінська клептократія" пояснювала це так: "Колишні кадри КДБ, представники мафії, а також політичної й економічної еліти об’єднали зусилля, поєднавши свої гроші, зв’язки та становище, і створили основу для разючого успіху путіна в побудові авторитарного клептократичного режиму".

Інакше кажучи, замість того щоб боротися з мафією, російські спецслужби залучили її до співпраці, використовували в таємних операціях і надавали їй практично повну свободу дій – доти, доки вона зміцнювала владу КДБ і слугувала спільним економічним інтересам. Там, де американці придушували організовану злочинність, росіяни її, навпаки, підпорядкували собі. Вони перетворили її на зброю. російські злочинці фактично стали їхніми силовими виконавцями – і це не просто метафора.

Колишній керівник контррозвідки КДБ Олег Калугін сказав мені, по суті, так: "Мафія сьогодні – одна з гілок російської влади".

Як я також писав у "Дім Трампа, дім путіна", колишній головний слідчий у справах про тяжкі злочини при генеральному прокуророві росії Борис Уров сформулював суть найточніше: "Чудово, що "залізної завіси" більше немає, але вона була щитом для Заходу. Тепер ми відчинили ворота, і це дуже небезпечно для світу. До Америки ринуть російські злочинці. Ні в кого не вистачить ресурсів, щоб їх зупинити. Ви на Заході ще не знаєте нашої мафії. Але дізнаєтеся, обов’язково дізнаєтеся!"

Цінність "довгої гри" найкраще ілюструє історія компанії Seabeco Бориса Бірштейна: лише за 1991-1992 роки вона започаткувала щонайменше шість надзвичайно прибуткових спільних підприємств, засновники яких добре розуміли важливість взаємовигідних стосунків зі стратегічно важливими бізнесменами – на кшталт Дональда Трампа.

І справді, десятиліттям пізніше, на початку 2000-х, Алекс Шнайдер – колишній керівник Seabeco і зять Бірштейна – почав зводити найвищу будівлю Канади: шістдесятип’ятиповерховий комплекс Trump Tower and Hotel у Торонто (нині – St. Regis Toronto). По фінансування хмарочоса Шнайдер, мільярдер російського походження, звернувся до віденського Raiffeisen Bank International AG – банку, чию афілійовану структуру заступник керівника місії посольства США в Австрії Скотт Кілнер назвав "прикриттям, що надавало легітимності газовій компанії RosUkrEnergo", яку контролював російський кримінальний авторитет Семьон Могілевіч.

Крім того, за даними Wall Street Journal, Внєшекономбанк (ВЕБ) свого часу викупив у Шнайдера акції українського сталеливарного підприємства на 850 мільйонів доларів, із яких близько 15 мільйонів пішло на фінансування торонтського проєкту Трампа. На той момент головою наглядової ради ВЕБу був путін.

Зв’язки з мафією: Михайла Чорного вважали мафіозі й пов’язували з російським злочинним угрупованням "Солнцевська братва" та його ватажком Сергієм Михайловим. Він і його брат Лев також були причетні до діяльності компанії Trans Commodities, що належала Семьону Кисліну.

До кола нових багатіїв, причетних до цих схем, увійшли й колишні радянські громадяни, які на той час уже встановили контакти з Трампом. За даними звіту Інтерполу 1996 року, Семьон Кислін – той самий імовірний "агент-навідник", чий магазин електроніки продав Трампу сотні телевізорів, – був партнером у фірмі Trans Commodities Inc., яку двоє ймоовірних мафіозі з Узбекистану, Лев і Михайло Чорні, використовували для шахрайства та розкрадання коштів.

У книзі "American Kompromat" я писав: першу ґрунтовну журналістську публікацію про Кисліна оприлюднив 1999 року лауреат Пулітцерівської премії Кнут Ройс у Center for Public Integrity. Він посилався на матеріали ФБР 1994 року, де Кисліна характеризували як "члена/спільника" злочинного угруповання, очолюваного В’ячеславом Іваньковим – "хрещеним батьком російської організованої злочинності у США". На той час Кислін уже заснував Trans Commodities Inc. – фірму, яка, за даними того ж звіту ФБР, "відома тим, що відмивала мільйони доларів із росії до Нью-Йорка". І Trans Commodities, і Антона Малевського – найманого вбивцю російської мафії – також пов’язували з олігархом Михайлом Чорним, ключовою фігурою так званих "алюмінієвих війн", що супроводжувалися розкраданням, відмиванням коштів і вбивствами. Крім того, у звіті йшлося, що Кислін підтримував тісні стосунки з покійним контрабандистом зброї Бабеком Серушем і навіть був співспонсором візи для Малевського.

Самому Кисліну ніколи не висували обвинувачень у злочині, а 1999 року він заперечив будь-які зв’язки з російською мафією. Він також заперечував твердження, що Trans Commodities відмивала гроші для російської організованої злочинності. Коли я попросив Кисліна про інтерв’ю, він відмовився, але в електронному листі знову спростував публікацію Ройса: "Я ніколи не знав і не мав жодних зв’язків із людиною на ім’я В’ячеслав Іваньков і ніколи не був причетний до відмивання грошей – ні безпосередньо, ні через будь-яку компанію".

Тим часом Кислін пожертвував понад 40 тисяч доларів на успішні мерські кампанії Рудольфа Джуліані у Нью-Йорку в 1993 та 1997 роках, а також на кампанії союзників Джуліані, і допоміг зібрати для нього ще мільйони на заходах зі збору коштів під час невдалої спроби балотуватися до Сенату. Джуліані призначив Кисліна до Корпорації економічного розвитку Нью-Йорка на 1996-2000 роки – на посаду за протекцією, яку мер традиційно віддавав перевіреним союзникам.

І це було лише початком.

Дійові особи

Борис Бірштейн. російсько-канадський бізнесмен, який заснував Seabeco SA разом зіз офіцерами КДБ і за настановами КДБ створював компанії за кордоном. У Seabeco він працював зі своїм зятем Алексом Шнайдером, який згодом побудував Trump Tower у Торонто. Саме Бірштейн приймав у себе учасників гучного зібрання російських мафіозі в Тель-Авіві 1995 року, на якому Семьону Могілевічу дісталася величезна частка української енергетичної торгівлі.

Михайло Чорний. Мільярдер-олігарх, який разом із братом Левом керував групою Trans-World, здобув велику частку російської алюмінієвої галузі, а також суттєву присутність у переробленні та дистрибуції інших металів і нафтопродуктів. За наявними даними, Чорний ошукав центральний банк росії на понад 100 мільйонів доларів; ФБР вважає його однією з ключових фігур російської організованої злочинності.

Семьон "Сем" Кислін. Наприкінці сімдесятих Трамп купив у Кисліна через Joy-Lud Electronics – компанію-прикриття КДБ – сотні телевізорів для готелю Commodore (нині Hyatt Grand Central). Партнером Кисліна у Joy-Lud був інший радянський емігрант зі зв’язками в розвідці, Тамір Сапір, чия компанія пізніше фінансувала Trump SoHo. Як товарний трейдер Кислін підтримував зв’язки з Михайлом і Левом Чорними, а за даними ФБР – і з угрупованням В’ячеслава Іванькова у Брайтон-Біч. Кислін заперечує будь-які зв’язки з російською мафією.

Володимир Крючков. Керівник КДБ до розпаду Радянського Союзу; заснував десятки компаній, якими керували офіцери КДБ та їхні союзники з російської мафії, що "залягли на дно" до слушного часу. Однією з найпомітніших таких компаній стала Seabeco, кілька пов’язаних із нею осіб згодом спрямовували гроші у проєкти Трампа.

Сергій Михайлов. Уважається багаторічним лідером "Солнцевської братви" – найбільшого злочинного угруповання росії – і партнером Семьона Могілевіча, який, за наявними даними, відмивав для нього гроші ще з 1984 року. За словами одного з представників російського кримінального світу, саме Михайлов є фактичним босом "Солнцевської братви" і має навіть більший вплив, ніж Могілевіч, який виступав радше "мозком" найскладніших фінансових схем угруповання.

Алекс Шнайдер. На початку 2000-х Шнайдер, мільярдер російського походження, розпочав будівництво найвищої на той момент будівлі Канади – шістдесятип’ятиповерхового Trump Tower and Hotel у Торонто (нині St. Regis Toronto). Шнайдер – зять Бориса Бірштейна, у чиїй пов’язаній із КДБ компанії Seabeco він раніше працював.