«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!
Усі випуски читайте 👉 у спецпроєкті «Мовне питання»
Більшість із нас ще зі школи памʼятає, що «и слова не починає, и великої немає». А от і є! Чинний правопис (§2) містить чотири слова, що починаються на И: «ирод», «ирій», «икати», «ич» (навіть «индика» не внесли). А у словнику Грінченка їх понад девʼяносто:
ива, иверень, иверь, ивилга, ивина, ивка, идол, идолів, идолопоклонство, идольство, идольський, идоляка, ижиця, икавка, икати, икатися, илець, илкий, имберець, имберь, импет, инак, инакий, инако, инаковий, инаково, инакше, инакший, иначе, иначий, инбирець, инбирівка, инбирь, инде, инджибаба, индик, индича, индичий, индичина, индичитися, индичка, индичня, индор, индута, индюр, иней, инжир, иний, инколи, инкуди, инний, иногді, иноземний, иноземщина, иномовний, инслиза, инч, инчий, иншак, иншакий, иншеинший, инʼяк, инʼякий, ирга, ирджок, иржа, иржавець, иржавий, иржавина, иржавіти, ириця, ирід, ирій, ирод, иродів, ирстенин, ирстити, ирститися, ирха, ирховий, ирчок, иршаний, иршанки, иршини, иршлиця, ирщіння, искорка, искорник, искра, искристий, искрити, искроватий, искрявий, искряний, искрястий, ит.
Цікаво, що икання зникло не із запровадженим у 1933 році правописом, а ще у скрипниківці 1928 року (і його проєкті 1926 року), де зазначено таке: «В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іван, іти, іскра, інший, іній, іноді, Ірод тощо». Тобто, як бачимо, Харківський правопис геть не святий.
Ірина Фаріон у праці «Правопис – корсет мови» навіть цілий розділ назвала «Про операцію «и» та її тяжкі наслідки», де стверджує, що зникнення «и» з правописів уплинуло й на орфоепічну норму. Зокрема, орфоепічний словник 1984 р. подає правильну транскрипцію лише у трьох словах: [іинший], [іиноді], [іинколи].
Важливо й те, що український [и] зовсім неподібний до російського напруженого [ы] (окрім закарпатських та надсянських говірок). У літературній вимові [и] передньо-високо-середній і вимовляється без жодного напруження. Серед усіх словʼянських мов ця риса належить лише українській. Тому, на думку Ірини Фаріон, це «національно-патріотична фонема»: «Чи ж не тому такий наступ на неї? У російській [ы] ніколи не вживається на початку слова. Як бачимо, «операція и» надто складна, щоб не сприймати її як хірургічну».
То що ж робити, скажімо, учнівству і студенству, яке захоче на іспиті вжити літеру «и» не тільки у словах «ирій», «ирод», «икати», «ич»? Чи вважатиметься це помилкою? На жаль, так, але негрубою. Узагалі ж це залежить від екзаменаторів – їхньої освіченості та обізнаності.
• 1 •
Марина Хаперська: Пані Олю, зараз усі почали казати «зазвИчай». Де вони взяли цей наголос? ШІ та «Горох» теж так дають.
У СУМ-20 двоякий наголос. От і добре, бо люди плутаються, адже є слово «зви́чай» і є слово «звича́йно». Тож правильно і «зазви́чай», і «зазвича́й».
• 2 •
Сергій Осока: Жіноче імʼя Аріель буде відмінюватися чи ні? Піти з Аріеллю?
Так, з Аріеллю. Правопис, §140: «Жіночі імена, що закінчуються на губний або мʼякий приголосний, відмінюємо: Ізабель – Ізабелі, Етель – Етелі, Жізель – Жізелі, Мішель – Мішелі, Ніколь – Ніколі, Сесіль – Сесілі, Зейнаб – Зейнабі, Руф – Руфі».
• 3 •
Юлія Савченко: Як українською перекласти «с попеременным успехом»?
З навперемі́нним успіхом.
• 4 •
Анатолій Макогон: Пані Ольго, як ви ставитесь до фемінітивів «колежанка» і «слугиня»? Ми ж маємо слова спільного роду «колега» і «слуга». То чи не передають куті меду ті, хто множить сутності з фемінітивними закінченнями?
Слугиня – це те саме, що служниця. Воно є в СУМ-11 та у класиків, тому ні, не передають куті меду. Леся Українка: «Прошу пробачити твоїй слугині, що не вспішилася тобі назустріч». А з «колежанкою» ситуація інша, бо є полонізм «коліжанка», який означає «подруга», а не «колега». Хоча навіть Олесь Гончар уживав у значенні «колега»: «Випадок цей якраз підтверджує наші спостереження, – говорив Валерій Іванович, звертаючись до своїх колег та колежанок» («Бригантина», 1972 рік). «Колежанка» є навіть у СУМ-20 у двох значеннях: «1. Жін. до колега. 2. Те саме, що подруга». Тобто це вже літературне слово, а не розмовне чи діалектне.
• 5 •
Ігор Вишенський: Добрий день. Розповідати і розказувати: перевагу віддаємо слову «розповідати»?
Чому ж? Бо «рассказывать» є в російській мові? «Розповідати» й «розказувати» – абсолютні синоніми. «Розказувати» широко представлене в українській літературі: понад 33 тисячі вживань у корпусі текстів. «Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози» (Т. Шевченко). «Розказувати» зручніше й у наказовій формі та третій особі множині майбутнього часу: розкажи, розкажіть, розкажуть. А у слова «розповідати» досить маргінальні, рідковживані форми словозміни: розповіж, розповіжте, розповідять (як їж, їжте, їдять). Утім, раджу не цуратися і їх.
• 6 •
Олександр Іванов: Підкажіть, навчати чогось чи чомусь? Нібито правильно «чогось», але досі активно вживають і «чомусь», то я собі подумав, може, це паралельні форми.
Ні, не паралельні. «Навчати чому» – зросійщена форма. У народній творчості й у творах класиків взагалі не фіксується. Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо» в розділі про дієслівне керування закликав уживати в родовому відмінку іменники, зокрема, після таких дієслів:
- вчити, вчитися, навчати, навчатися («Нiчого було робити, – треба Кириликовi вчити сестер грамоти». – Панас Мирний);
- зазнавати, зазнати («Не зазнала розкошоньки, вже й лiта минають». – Народна пiсня);
- вживати («Горiлки не вживав так, щоб через край». – Г. Квiтка-Основ’яненко);
- глядiти, доглядати («Гляди, як ока в головi». – М. Номис);
- пильнувати («Бабуся пильнує малої». – Марко Вовчок);
- послухати, послухатися («Послухали доброї поради високошановного народолюбця». – Б. Грiнченко).
• 7 •
Тетяна Пригодій: Як правильно: смакувати щось чи чимось?
Словник подає і «що», і «чим», але у класиків частіше вживане зі «що»: «Проценко потягував старе смаковите винце, Рубець смакував крутий та солодкий чай» (Панас Мирний).
• 8 •
Дмитро Ківш: Як українською сказати «прослыть»?
Уславитися.
• 9 •
Наталя Птичкіна: Пані Ольго, чи є в українській мові слово «окрошка»?
Окрошка в нас – це холодни́к. У словнику Уманця і Спілки (1893–1898) холодник – це «холодна страва, квас з кришениками мъяса або риби з цибулею та иньшими приправами». Окрошка, матрьошка, гармошка і Єрошка – у росіян.
• 10 •
Олег Шиян: Чи треба перекладати українською «відкласти в довгий ящик»? І принагідно: як буде «сыграть в ящик»?
Відсунути на бе́зрік. А «сыграть в ящик» – врізати дуба; ґиґнути. Жодних ящиків.
Запитання для Ольги Васильєвої надсилайте на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
«Главком»
Читайте також:
- Українці та українки, захисники та захисниці? Як уникати гендерних пасток у мові
- Не Ваня, Вася і Петя… Філологиня пояснила українцям, як уникнути зросійщення їхніх імен
- Українські діти в європейських школах обирають… російську мову. Відома освітянка пояснила парадокс
