На думку відомого американського історика, професора стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюса (Шотландія) Філліпса О'Брайена, надії київської влади на американську підтримку, попри неодноразові розчарування, минулого тижня коштували українцям життів: адміністрація Трампа свідомо залишає Україну без ракет-перехоплювачів Patriot, а хвиля публікацій про нібито "потепління" Вашингтона щодо Києва виявилася черговим міражем. Також він звертає увагу на контраст між обнадійливими кроками нового начальника Генерального штабу Михайла Драпатого щодо збереження життів особового складу та усуненням Михайла Федорова з посади, чиї погляди на "безлюдну" війну збігаються з підходом Драпатого, але вплив якого тепер обмежений. Йдеться також про загострення війни в портах і судноплавстві, в якій росія втрачає доходи від продажу нафти й нафтопродуктів через удари по портовій та нафтопереробній інфраструктурі, а Україна – від зриву експорту зерна. На думку О’Брайена, результат цього протистояння матиме суттєвий вплив на перебіг усієї війни.
Цього вівторка, 4 серпня, о 20:15 за київським часом я проведу пряму трансляцію на Substack разом із Фабіяном Гоффманном, автором блогу Missile Matters. Він зарекомендував себе як один із найкращих у світі технічних аналітиків ракетних технологій і стратегії. Ми обговоримо не лише ракетні технології та російсько-японську війну, а й останні зміни у сфері ракетних технологій у світі. Сподіваюся, це буде захоплива розмова, хоча й не для людей зі слабкими нервами.
Розуміння ракетних технологій сьогодні особливо важливе, тому що росія, за сприяння США, здатна бити по Україні балістичними ракетами, а українці практично не мають засобів перехопити їх після пуску. Це трагедія, і вона не випадкова: вона стала можливою, зокрема, тому, що адміністрація Трампа свідомо тримала Україну без зенітних ракет Patriot, водночас створюючи враження, що позиція Вашингтона може змінитися. Київ надто довго тримався за цю надію на адміністрацію Трампа – і саме минулого тижня вона дуже боляче вдарила по українцях.
На тлі минулого тижня яскраво контрастували долі генерала Драпатого та Михайла Федорова: обидва підходять до війни правильно, але лише один із них нині має змогу впливати на ситуацію. І це проблема.
І, нарешті, коротко розглянемо становище у війні за порти й судноплавство, яке є невтішним для обох сторін.
Надія вбиває – буквально
Зізнаюся, одна з моїх головних помилок цього року, яка потрапить до щорічної колонки про власні прорахунки, – квітневе твердження про те, що українська влада нібито усвідомила, що США не на її боці, й почала стратегічно дистанціюватися від них (цю тезу я виклав, спираючись, зокрема, на публікацію в The Atlantic).
Я визнаю, що суттєво помилився: надія української влади на Вашингтон не згасла, а останніми тижнями, навпаки, різко відновилася. Київ навіть побудував нову стратегію, засновану на розрахунку на активну американську допомогу; про це я чув близько двох тижнів тому, а публічно ця історія стала відома завдяки ще одному чудово підкріпленому джерелами й, схоже, цілком точному матеріалу The Atlantic.
"Україна нарешті відмовилася від Трампа".
У згаданому матеріалі йшлося про зустріч Зеленського з Трампом під час поховання Ліндсі Грема та про суттєве прохання, з яким тоді звернувся Київ: Зеленський попросив Трампа домовитися з Ілоном Маском про розширення доступу України до супутникового зв'язку Starlink над територією росії, так, щоб це дало змогу значно точніше й ефективніше бити по виробничих потужностях і пускових майданчиках російських балістичних ракет.
Ось як про це йшлося в статті:
Під час закритих переговорів у Білому домі у вівторок президент України Володимир Зеленський виклав план, який дозволить його країні пережити ще одну зиму війни з росією. Щоб цей план спрацював, президенту Трампу довелося б звернутися за великою послугою до свого союзника Ілона Маска. Однак, за словами двох чиновників, обізнаних із перебігом розмови, Трамп не дав чіткої відповіді, що ставить майбутнє цього плану під сумнів.
Нова пропозиція, про яку раніше не повідомлялося, давала США обхідний шлях для уникнення постачання Україні сучасних ракет протиповітряної оборони, відомих як перехоплювачі Patriot, запаси яких через війну в Ірані різко скоротилися. Натомість Україна розширила б використання іншої американської технології: мережі супутникового зв’язку Starlink, яку контролює Маск.
У відповідь Трамп, як повідомляється, ухилився від рішення.
Хай це була відчайдушність, стратегічний прорахунок чи просто людський оптимізм, але українська влада вкотре будувала частину своєї стратегії на надії отримати підтримку США.
Я щиро сподіваюся, що помиляюсь, проте побоююся, що Київ повівся наївно й потрапив у пастку, яку Трамп розставив ще на початку липня. Тоді президент США заговорив про можливість надати Україні ліцензію на виробництво систем і ракет-перехоплювачів Patriot (про це вже йшлося в попередньому тижневому огляді), про те, що Україна "воює краще, ніж очікувалося", про готовність підтримати санкційний законопроєкт Грема–Блюменталя тощо. Українська сторона (ведена хором прихильних до Трампа дурнів і брехунів) сприйняла ці слова буквально й повірила, що з'явилося вікно можливостей переконати американського президента зробити щось, що справді зашкодило б росіянам.
Саме відтоді і публічний, і приватний наратив про "зміну сторони" Трампом вибухнув із новою силою. У публікаціях розпливчасті й невизначені заяви Трампа, схоже, свідомо видавали за тверді зобов'язання й ознаки справжньої зміни поглядів. Так, з'явилася низка заголовків, які трактували наміри як доконаний факт:
8 липня
Washington Post повідомляла про нібито "різку зміну" позиції Трампа щодо Зеленського й дозвіл Україні виробляти Patriot;
Bloomberg писав про схвальні слова Трампа на адресу Зеленського;
TIME повідомляв, що Трамп нібито "дозволить" Україні виробництво перехоплювачів;
10 липня
CNN говорило про домовленість двопартійної групи сенаторів із адміністрацією щодо санкцій проти росії;
Washington Post писала про тиск на росію через угоду щодо Patriot.
13 липня
Bloomberg розповідав про підтримку Трампом санкційного законопроєкту Грема.
Постійною помилкою преси було подавати як доконаний факт те, чого Трамп насправді не казав і не робив: що він нібито "дозволить" Україні виробництво Patriot, що він "підтримує" санкційний законопроєкт Грема, що він "тисне" на росію. Ніщо з цього не було правдою.
Він так і не погодив із Україною ліцензію на виробництво Patriot, так і не підтримав санкційний законопроєкт Грема і жодного реального тиску на росію так і не здійснив. Усе це виявилося або відвертою брехнею, або вкрай оптимістичною й оманливою подачею.
Події останніх днів остаточно це підтвердили.
По-перше, Трамп заявив, що, можливо, не надасть Україні ліцензію на виробництво Patriot, пояснюючи це тим, що Україні нібито не можна довіряти цю технологію, мовляв, її можуть навіть застосувати проти самих США.
По-друге, він дозволив лише попереднє процедурне голосування в Сенаті щодо спотвореної версії законопроєкту Грема, який насправді не передбачає санкцій проти росії, а розширює тарифні повноваження самого президента.
По-третє, Трамп публічно повернувся до зближення з путіним, повторивши буквально тезу про те, що росія мала б завершити війну "за один день" ще на початку 2022-го, якби її танки не загрузли в багнюці.
Тепер розгляньмо докладніше те, що сталося. Є лише два способи, як пояснити розвиток подій.
Перший – поширений у мейнстримній пресі: нібито ще на початку липня Трамп щиро розвернувся в бік Києва, серйозно прагнув військово допомогти Україні, справді хотів надати їй Patriot та покарати путіна санкціями, а вже за кілька останніх днів так само щиро передумав і повернувся до попередніх позицій.
Другий – Трамп ніколи насправді не змінював своєї думки щодо України, росії та путіна, а лише маневрував заради власної політичної вигоди й на користь путіна — причому робив це дуже вправно, тож на це "купилися" і преса, і офіційний Вашингтон із його стадною покірністю Трампу, і, на жаль, самі українці.
Другий варіант майже напевно правильний.
У підсумку США вкотре фактично допомогли путіну вбивати українців: іще один місяць було витрачено на спроби переконати Трампа стати тим, ким він не є, і зробити те, чого він робити не збирається. А путін тим часом отримав ще більше часу для авіаційних і ракетних ударів по Україні, поки в українців бракує засобів збивати російські балістичні ракети.
У четвер щонайменше 10 українців загинули внаслідок російського балістичного удару по всій Україні; наступної ночі стався ще один масований удар, і загинули ще 9 людей. Причина проста: із 27 балістичних ракет, випущених росіянами, українська ППО змогла перехопити лише одну.
Я не звинувачую українців у тому, що вони покладають надії на Трампа, але щиро хотів би, щоб вони припинили це робити. Забагато часу й зусиль витрачається на розрахунки, як "перетягти" Трампа на свій бік, тоді як натомість втрачаючи час на планування реалістичних сценаріїв. Так само шкідлива й будь-яка така надія, яку плекають європейці: вона відкладає необхідні зміни в самій Європі та знижує терміновість її допомоги Україні. Проте найбільше мене обурює недбала, самообманлива й просто безглузда західна преса й аналітична спільнота, яка відмовляється визнати, ким насправді є Трамп і що він робить, можливо, тому, що боїться говорити правду: вона викриває їх як співучасників дій Трампа. Реальність же така, що надія вбиває – буквально, як і показав минулий тиждень.
Драпатий і Федоров: оновлення
Минулого тижня тривав звичний цикл добрих і поганих новин щодо української армії та оборонної політики. Добра новина: новий начальник українського Генерального штабу Михайло Драпатий одразу запровадив низку заходів, спрямованих на подальше зменшення втрат серед українських військових. Два найпомітніші з них – новий аудит чисельності особового складу та заборона спеціалізованих штурмових підрозділів (яким раніше надавав пріоритет генерал Сирський) отримувати додатковий особовий склад для наступальних дій.
Ось короткий виклад заходів.
Кадровий аудит
29 липня Генеральний штаб оголосив про перевірку укомплектованості бойових підрозділів – бригад, полків і корпусів, метою якої, за офіційним формулюванням, є "оцінити реальний стан укомплектованості бригад, полків і корпусів, проаналізувати ефективність розподілу особового складу між підрозділами та визначити шляхи вдосконалення кадрового менеджменту". Це, по суті, військова мова для підвищення бойової ефективності за рахунок раціональнішого використання людей і зменшення невиправданих втрат; про цей аудит писало видання Kyiv Independent.
Заборона поповнювати штурмові полки
31 липня "Українська правда" з посиланням на офіцерів чотирьох штурмових полків повідомила, що 26 липня Драпатий наказав призупинити поповнення особового складу цих полків. Саме ці підрозділи, яким протегував генерал Сирський, мали право забирати особовий склад з інших частин армії, аби підтримувати власну чисельність високою, і водночас зазнавали значних втрат – усе це вписувалося в підхід Сирського "утримувати кожну п'ядь землі за будь-яку ціну".
Ці перші два кроки Драпатого – обнадійливі: вони свідчать про його дедалі рішучіший перехід до способу ведення бойових дій із низькими втратами. На цьому етапі війни особовий склад важить більше, ніж окремі ділянки території, і головне завдання – виснажувати росіян втратами, зберігаючи власні сили. До слова, втрати росії справді сягають надзвичайних масштабів. За даними українського Генштабу, в липні втрати російського особового складу становили майже 43 000 осіб.
Від початку 2026 року статистика нижче.
Цілком на одній хвилі з Драпатим перебуває і Федоров, який минулого тижня дав два важливих інтерв'ю, що торкаються різних граней його поглядів на війну і технології. Перше – виданню New York Times — було гранично відвертим щодо втрат і технологій: на переконання Федорова, воювати там, де це можливо, мають машини й роботи, а не люди.
Я абсолютно переконаний, що там, де це можливо, бойові дії повинні вести роботи та дрони, – зазначив він. – Саме так ми збережемо життя наших солдатів". На його думку, у нову еру ведення війни виживуть лише армії, оснащені дешевою, "розумною" та серійно виробленою зброєю.
Протягом шести місяців на посаді міністра оборони Федоров просував цю філософію, що допомогло переломити хід війни проти росії, а це, своєю чергою, призвело до стрімкого зростання його власної популярності.
Друге інтерв'ю Федоров дав "Українській правді" – воно більше стосувалося причин його усунення з посади, хоча на концептуальному рівні ці два сюжети тісно пов'язані. Федоров переконаний (і має для цього серйозні підстави), що вся урядова перестановка була спрямована саме на те, щоб прибрати його з посади, а причиною став вплив старих військових компаній та офіцерів на кшталт Сирського, яким не подобалися його реформи й те, що вони могли загрожувати їхнім прибуткам.
Проблема в тому, що Зеленський, схоже, твердо налаштований не переглядати рішення про відставку Федорова: президент поводиться так, ніби питання закрите, а його оточення поширює тезу, що повернення Федорова на посаду виключене. І поки що, попри масштабні протести, які тривають, Зеленському вдається наполягти на своєму.
Я вважаю це помилкою і сподіваюся, що не самогубною. Головне, що об'єднує Драпатого і Федорова, – спільне бачення того, як має вестися сучасна війна: обидва віддають перевагу технологічно насиченому підходу з мінімальними людськими втратами і прагнуть побудувати армію на цих засадах. Проблема України в тому, що для реалізації такого підходу потрібні одночасно і керівник армії, і міністр оборони, які поділяють цю логіку: Федоров не міг повністю втілити свої ідеї, поки армію очолював Сирський, а Драпатому буде важко, доки в міністерстві оборони зберігає вплив стара оборонна команда. Україна фактично мала шанс на команду, здатну переламати хід війни, і було б добре, якби обидві її складові отримали реальну владу.
Порти й судноплавство: короткий огляд
Багато хто цікавився ситуацією в Одеському порту та інших українських портах (усі вони розташовані в одному регіоні – див. карту нижче).
Повідомлень про українські удари по російському судноплавству значно більше, ніж про російські атаки на українські судна, і це справедливе зауваження: останніми місяцями росія веде власну кампанію, спрямовану на припинення судноплавства до українських портів і з них, критично важливого для експорту українського продовольства.
Наявні дані: за період з 20 червня по 20 липня росіяни, імовірно, уразили 28 торговельних суден у районі Одеси, внаслідок чого загинув 21 моряк. Найбільш резонансним став випадок із судном під прапором Гвінеї-Бісау, завантаженим кукурудзою, на якому загинуло 10 моряків.
За повідомленнями людей, які нещодавно перебували в Одесі, ситуація викликає тривогу: 22 липня в українські територіальні води не зайшло жодне торговельне судно для завантаження зерном – і це напередодні пікового сезону сільськогосподарського виробництва. Це виявилося настільки помітним, що міністр закордонних справ України навіть написав про це у X. Відтоді незрозуміло, чи вдалося бодай якимось суднам зайти по зерно.
Ця історія заслуговує на увагу як частина ширшої війни за порти: судноплавство до й від берегів обох країн має вирішальне значення насамперед для доходів – росія заробляє на продажу нафти, Україна – на продажу зерна, і обидва товари потребують морського перевезення. росія вже зазнала суттєвих втрат прибутків через кампанію проти її портів, судноплавства та нафтопереробних заводів; це змусило її імпортувати пальне (бензин, дизель, авіагас), яке вона раніше виробляла сама, що разом зі скороченням експорту суттєво б'є по її доходах.
Якщо європейські партнери України готові її підтримати, українці, ймовірно, зможуть дещо краще, ніж їхній супротивник, впоратися з цими перебоями – хоча це в жодному разі не буде легко. Втрати росії в судноплавстві, портах і нафтопереробці означають не лише брак грошей, а й реальний дефіцит пального для внутрішньої економіки з подальшими побічними наслідками; Україна ж головним чином втрачає гроші (їжі їй вистачить). Загалом, це доволі запекла війна – і саме та, що має суттєве значення для результату всього протистояння.
Джерело
