Старший стратег RBC BlueBay Asset Management і асоційований науковий співробітник Chatham House Тімоті Еш стверджує, що головна вада мирних зусиль адміністрації Трампа полягає в хибному сприйнятті війни як звичайної ділової угоди, де можна знайти взаємовигідний компроміс. На його думку, для путіна йдеться не лише про території, а про підпорядкування України й заперечення її права на повноцінну незалежність, тому простого "win-win" тут не існує. Водночас США, як вважає Еш, мають достатньо важелів, щоб змусити москву погодитися на мир, якщо Вашингтон буде готовий максимально посилити військову підтримку України та санкційний тиск на росію. Стійкий мир, на його переконання ( і тут він помиляється, як і інші аналітики), можливий лише за умови замороження нинішньої лінії фронту, довгострокових гарантій постачання Україні озброєнь та її членства в ЄС.
Остання спроба Кушнера й Віткоффа домогтися прогресу в мирному процесі між москвою та Києвом завершилася надзвичайно показовою пресконференцією, яка оголила головну проблему мирних зусиль Трампа щодо України.
Найпоказовішими були слова Кушнера, з яких випливало, що він сприймає мирний процес як різновид ділової угоди і що, як у бізнесі, "просто" потрібно знайти варіант "win-win", тобто виграшний для обох сторін. Якщо щось і продемонструвало, що Кушнер узагалі не розуміє цієї війни, або, як каже путін, її фундаментальних причин, то саме цей коментар. Для Кушнера та інших усе зводиться до територій. Мовляв, путін просто хоче залишити собі Крим, отримати решту Донбасу, а якщо Україні водночас гарантувати довгострокову безпеку, то це й буде той самий "win-win": обидві держави зможуть жити далі й процвітати, а адміністрація Трампа – отримати чималу комісію за посередництво, укладаючи з росією та Україною угоди щодо корисних копалин та інші домовленості.
Але для путіна справа не лише в територіях – ідеться про підкорення всієї України. Він сам фактично сказав це у своєму розлогому есе, написаному в середині 2021 року як обґрунтування війни. У ньому путін заперечує саме право по-справжньому незалежної й суверенної України на існування. Ось фундаментальна причина цієї війни: на думку путіна, якщо Україна й має існувати як держава, то лише в російській сфері впливу й у підлеглому становищі щодо росії. Він анексував Крим у 2014 році, того ж року вперше вторгся на Донбас, а у 2022-му розпочав повномасштабне вторгнення, бо після Євромайдану стало очевидно: українці хочуть іншого шляху, прагнуть орієнтуватися на Захід, на Європу, і справді звільнитися від кремлівських пут.
Тут не може бути взаємовигідного мирного рішення, бо насправді це гра з нульовою сумою: путін прагне знищення незалежної України, а фактично – і стирання української ідентичності, саме існування якої є для нього особистою образою. Українці воюють за саме право залишатися собою.
Очевидно, Кушнер та інші просто не здатні осягнути цю просту й очевидну річ – або не хочуть її розуміти.
Але й не всі ділові угоди завершуються виграшем для обох сторін. Досить згадати американську історію "баронів-розбійників", фондів-"стерв'ятників", "чорних лицарів" – прикладів чимало. Слабших у таких іграх зазвичай повною мірою експлуатують сильніші – така природа гри. Та й у самого Трампа, гадаю, в бізнесі було чимало угод із нульовою або майже нульовою сумою. Сумніваюся, що багато його ділових угод упродовж кар'єри завершувалися взаємовигідно. Це міф. Погляньте на угоду щодо Гази: чи справді в її нинішньому вигляді це "win-win"?
У цій війні Україна була слабшою стороною. Але оскільки українці не мали вибору й боролися за власне виживання, вони змогли використати цей інстинкт самозбереження, а також неймовірну хоробрість і здатність до інновацій, щоб перетворити дуже слабку позицію на таку, де в них уже є важелі й "карти". Проте "win-win" усе одно неможливий, коли інша сторона, путін, досі прагне покласти край самому існуванню України.
Але, як уже сказано, Кушнер, Віткофф і Трамп цього просто не розуміють. І дивовижно, що після восьми "паломництв" Віткоффа до москви він досі не має жодного уявлення, як читати путіна – він надто захоплений банальними фразами.
Ще один важливий висновок полягає в тому, що зрештою все це – про силу. І, можливо, Трамп, Віткофф та інші просто не усвідомлюють, яка сила в їхніх руках – сила, здатна насправді принести мир. У цьому сенсі з риторики путіна й Зеленського щодо мирного процесу видно, що обоє чудово розуміють силу США. Обидва всіляко намагаються позитивно висловлюватися про Трампа та його мирні зусилля, попри, як я гадаю, серйозні застереження щодо характеру Трампа. путін розуміє: якщо він прорахується у відносинах із Трампом, президент США може зрештою піти ва-банк у підтримці України – максимально збільшити постачання зброї Україні й посилити санкції проти росії. За такого сценарію динаміка війни могла б швидко змінитися не на користь москви, а росія могла б зазнати в Україні катастрофічної поразки, що мало б наслідки і для виживання режиму путіна, і для самої російської федерації.
Так само Зеленський знає, що США можуть припинити навіть ті помірні поставки боєприпасів Україні, які нині оплачують європейці, і це також могло б мати для України катастрофічні наслідки. Більше того, США могли б пригрозити Європі санкціями або тарифами, якщо вона не припинить підтримувати Україну, щоб змусити Київ погодитися буквально на будь-яку мирну угоду, запропоновану Трампом.
Зауважмо: погана угода для України – втрата територій, яка, ймовірно, спричинила б політичний і соціальний вибух усередині країни та запустила відцентрові процеси, –загрожувала б самому її існуванню. Україна, найімовірніше, продовжила б воювати, а Європа могла б вирішити й далі її підтримувати, бо зупинити путіна тепер уже питання виживання для самої Європи. Тож Зеленський підігрує Трампу, визнаючи силу США, але це не означає, що він готовий прийняти будь-яку мирну угоду, нав'язану Трампом. Він просто знає: якщо американську підтримку буде припинено, становище України у війні різко погіршиться, а загине набагато більше українців.
Але Трамп не усвідомлює, що путін поважає силу. Він розуміє могутність США й не хоче вступати у звичайну війну з НАТО – частково саме тому він не застосував ядерну зброю в Україні. Якби перед путіним постав вибір: погодитися на угоду, яка не задовольняє всіх його амбіцій, або ризикнути тим, що США максимально наростять підтримку України й росія зазнає катастрофічної поразки, – думаю, путін обрав би виживання. Угода, що не відповідає максималістським вимогам путіна, не була б для росії настільки катастрофічною, як погана угода для України: путін може подати вдома майже будь-яку домовленість як перемогу, бо контролює публічну версію подій.
Зеленський цього не може, адже Україна – демократія, і в нього немає тих інструментів контролю над суспільством, які має путін. Але слабкий президент США не змушує путіна робити такий вибір, бо не розуміє сили, якою володіє у цих переговорах. Трамп має важелі впливу на путіна й може змусити його погодитися на мир, що не задовольнятиме максималістських вимог кремля, але сам Трамп або не розуміє, яку силу США мають над путіним і росією, або надто боїться нею скористатися. З якоїсь причини Трамп раз по раз не застосовує проти москви жодних по-справжньому потужних важелів – санкцій та іншого тиску. Але якщо Трамп хоче миру в Україні й своєї Нобелівської премії миру, він мусить використати цю силу проти росії.
Єдина угода, яка могла б тут виявитися стійкою, передбачає замороження нинішньої лінії фронту, а потім – надання Україні залізобетонної гарантії постачання повного спектра звичайних озброєнь, необхідних для самооборони, а також членство в ЄС, яке забезпечило б їй добробут, потрібний для фінансування власної оборони та довгострокової соціальної й політичної стабільності. Ми фактично вже вийшли за межі дискусії про членство в НАТО: сам Альянс нині не функціонує належним чином, а його майбутнє викликає серйозні сумніви через розбіжності в інтересах і цінностях по обидва боки Атлантики. Альтернатива тому, щоб Трамп використав свою силу й нав'язав такий мир, – війна без кінця.
Джерело
