Відомий американський історик, професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюс (Шотландія) Філліпс О'Брайєн у черговому тижневику аналізує дві скоординовані українські акції тиску, що розгорнулися на тлі Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму: масштабний удар по нафтовому терміналу й об'єктах Балтійського флоту в Кронштадті та відкритий лист Зеленського до путіна з пропозицією прямих переговорів. Обидві акції, на думку автора, були навмисно приурочені до форуму і спрямовані на демонстрацію зростання ефективності українських далекобійних засобів, а також на психологічний тиск – як на кремль, так і на внутрішню аудиторію в росії. Паралельно О'Брайєн аналізує стан американської підтримки України: попри символічне голосування Палати представників на користь нової допомоги, реальна політика адміністрації Трампа, за словами автора, дедалі відвертіше грає на руку москві – від зупинки постачання ракет Patriot до послаблення санкційних обмежень на російську нафту.
Цей тижневий огляд я починаю зі спеціального оголошення. Спочатку я мав намір докладніше зупинитися на українській кампанії ударів середньої дальності – вона (нарешті) отримує увагу, на яку заслуговує. Однак замість того, щоб розповідати вам про неї від себе, я вирішив: краще надати слово тим, чия думка має найбільшу вагу, – українцям. Тому я зв'язався з фондом "Повернись живим", і в середу вони запрошують двох своїх найкращих аналітиків на Substack Live — поговорити про кампанію середньої дальності докладно. Запишіть у календар: 10 червня о 17:30 за київським часом.
У розмові візьмуть участь давній друг Микола Бєлєсков (котрий нещодавно записав чудове відео з Kyiv Independent) та Владислав Урубков, керівник підрозділу Військового департаменту фонду "Повернись живим". Влад родом із Донецька, звідки росіяни змусили виїхати після захоплення міста у 2014 році. Після цього він служив у Збройних силах України, а нині працює у фонді "Повернись живим".
Важко уявити двох людей, краще підготовлених для такої розмови, – тому обов'язково приєднуйтеся, якщо матимете змогу.
Отже, сьогодні я не буду детально зупинятися на кампанії ударів середньої дальності, а натомість зосереджуся на кампанії далекобійних ударів – як частині ширшої головної теми тижня. А ця тема – те, як Україна намагається тиснути безпосередньо на путіна. За останні кілька днів ми стали свідками двох показових прикладів: один військовий, другий дипломатичний. Воєнний елемент: удар по нафтових і військово-морських об'єктах поблизу Санкт-Петербурга – рідного міста путіна, саме в той момент, коли мав розпочатися Санкт-Петербурзький міжнародний економічний форум. Дипломатичний: відкритий лист, надісланий Зеленським безпосередньо путіну, із заявою про готовність до прямих переговорів – тобто без посередництва США. Обидва кроки – українська демонстрація сили, і обидва заслуговують на коментар.
Доволі прямолінійне повідомлення для путіна
Інша головна подія тижня пов’язана з тим, що відносини між урядом США та росією стають дедалі тіснішими. Хоча голосування в Палаті представників США щодо допомоги Україні викликало чимало коментарів, на жаль, наразі воно не має особливого значення. Справжня новина полягає в тому, як адміністрація Трампа дедалі активніше налагоджує контакти з путіним.
Україна вдарила по путіну – двічі
Санкт-Петербурзький міжнародний економічний форум (ПМЕФ), який часом називають "російським Давосом", зазвичай є одним із головних заходів путінського року. За престижністю йому, звичайно, далеко до параду на честь Дня Перемоги, проте він справді важливий. Форум проводиться в рідному місті путіна, і той неодноразово використовував його для прийому світових лідерів та оголошення великих, почасти міфічних, економічних і технологічних здобутків росії.
Цьогорічний форум і без того обіцяв бути дивакуватим видовищем. З одного боку, світові лідери бойкотували захід: на сцені разом із путіним з'явилися лише двоє – президенти Узбекистану й Танзанії. З іншого – адміністрація Трампа, в межах своїх безперервних залицянь до кремля, направила делегацію на чолі з Родні Мімсом Куком-молодшим. Кук є головою Комісії США з образотворчих мистецтв, і найточніше його можна схарактеризувати як бюджетного Альберта Шпеєра. Він – один із провідних апологетів потворних архітектурних задумів Трампа, що вже загрожують понівечити Вашингтон. Серед них – сміховинно помпезна нова бальна зала і проєктована тріумфальна арка: улюблений монумент усіх імперій в усі часи.
Яка вам більше до вподоби?
Арка Трампа виглядає ще кричущішою.
Серед американських учасників ПМЕФ цьогоріч були й інші – зокрема скандальна Кендес Оуенс та Ендрю Тейт, якому висунуто звинувачення в зґвалтуванні. Отже, Трамп був представлений на форумі і офіційно, і неофіційно.
Утім, по-справжньому незабутнім ПМЕФ зробило те, що українці двічі скористалися вразливістю путіна. По-перше, за кілька годин до відкриття Україна завдала масованого й добре скоординованого удару безпілотниками щонайменше по двох великих об'єктах у безпосередній близькості від Санкт-Петербурга. Найпомітнішим для делегатів форуму виявився ось цей удар: українські далекобійні системи, подолавши понад 1 000 кілометрів від лінії фронту, точно вразили Санкт-Петербурзький нафтовий термінал – один із найбільших вузлів зберігання та перевалки нафти на Балтійському узбережжі росії.
Форум відкривався у тіні велетенського стовпа чорного диму – подарунка від українців.
І це ще не все. Українці також завдали ударів по низці військово-морських об'єктів у районі Санкт-Петербурга. Зокрема, під удар потрапив великий логістичний вузол у Кронштадті, що відповідає за виробництво і зберігання боєприпасів. Там само був уражений корвет Балтійського флоту рф, що стояв у сухому доці, – свідчення точності і вражаючої сили, яких Україні бракувало до нинішнього року.
Для тих, хто знає історію, Кронштадт має особливу символічну вагу — особливо для режиму, який позиціонує себе як реінкарнацію СРСР. Кронштадт є не лише стратегічно важливим: це один із небагатьох ключових об'єктів Балтійського флоту, а крім того – місце, глибоко закорінене в революційній та радянській міфології.
Сенс атак очевидний. Україна донесла до путіна (і до всього світу): ви не здатні захистити стратегічно важливі об'єкти в другому за величиною місті росії і вже тим більше – убезпечити публічні заходи.
Аби удари отримали якомога ширше висвітлення, президент Зеленський особисто наголосив на значущості обох атак.
А вже 4 червня Україна зробила свій дипломатичний хід. Зеленський опублікував відкритий лист до путіна із закликом до перемовин і завершення війни.
Головне в цьому листі – не очікування, що путін відгукнеться, а чіткий меседж для російського народу: показати, як їхній диктатор руйнує власну країну. Зеленський фактично знущався з путіна, кажучи росіянам, що їхній правитель веде їх до загибелі.
Реакція путіна була передбачуваною. На пленарному засіданні ПМЕФ він заявив, що не зустрінеться із Зеленським, додавши пізніше, що в листі відчувається "грубість".
І він не помилився щодо другого. Лист писався не заради переговорів, а заради приниження. Це була гра сили. Зеленський давав зрозуміти: українці здатні вести переговори самостійно, не покладаючись на США, а українська зброя та стратегія виривають ініціативу з рук росіян.
Дві події – далекобійний удар і відкритий лист – були, вочевидь, скоординовані задля тиску на путіна. Ключем до обох є успіхи у сфері далекобійних ударів. Важливо усвідомити, що ми бачимо і як змінилося становище за останні кілька місяців:
- російська ППО не здатна захистити від українських ударів друге за значенням місто і великі стратегічні об'єкти під час важливої міжнародної події. Іншими словами – жодне місце не є безпечним.
- Точність українських ударів на великих відстанях, схоже, зростає. Українські джерела оприлюднили фото та відеозаписи атаки, і вони вказують на надзвичайну точність – особливо під час ураження корвета.
- Схоже, бойові частини українських далекобійних систем стають дедалі масивнішими й потужнішими. Нещодавній удар виявився вагомішим, ніж усе, що ми бачили раніше.
І ще одне, що варто усвідомити, дивлячись на ефективність цих ударів: Україна могла вдарити по параду на День Перемоги або бодай по великих стратегічних об'єктах у москві 9 травня. Такі можливості вже є, і путін вчинив розважливо, попросивши Трампа вмовити українців не атакувати. Якщо війна триватиме ще рік, а я сподіваюся, що ні, – шанси на проведення будь-якого параду стануть мізерними.
Інакше кажучи, повідомлення України путіну недвозначне: "Подивіться, на що ми здатні вже зараз, і подумайте, що буде далі. Для росії все ставатиме лише гірше".
Міністр закордонних справ України підкреслив це публічно, пославшись на зростання потужності далекобійної зброї.
Частково це також сигнал для самих українців. У країні точаться серйозні дискусії – чи варто укладати угоду і на яких умовах. Думки полярно розходяться. Тому обидві акції були звернені не лише до путіна, а й водночас до власного суспільства.
Проте насамперед це – важлива віха в зусиллях України перехопити ініціативу в протистоянні з росією. Воєнні успіхи, недосяжні раніше, відкривають можливість для психологічної війни, де вістря спрямоване безпосередньо проти путіна. Це, безперечно, найважливіша подія тижня.
Трамп допомагає путіну всім, чим може
Так, голосування Палати представників за відновлення допомоги Україні – це приємно, але ентузіазм тут варто стримати. Насправді американський уряд дедалі більше підтримує путіна, а відвертість цієї підтримки вже переходить межу цинізму.
Але почнімо з хороших новин. Більшістю 226 проти 195 голосів Палата за процедурою примусового винесення законопроєкту на голосування підтримала документ, ініційований конгресменом Ґреґорі Міксом (демократ, Нью-Йорк), що передбачає широку підтримку України і нові санкції проти росії. Ключові положення документа:
- фінансова та безпекова допомога: законопроєкт уповноважує надати Україні 8 млрд доларів США у вигляді позик на військове фінансування для закупівлі озброєння, а також додатково від 1 до 1,3 млрд доларів, окремо призначених для нагальних безпекових потреб і повоєнної відбудови;
- ініціатива безпекової допомоги Україні (USAI) продовжується до 2027 року зі щорічним фінансуванням у розмірі 300 млн доларів на 2026 і 2027 роки. Ця програма дозволяє Пентагону купувати зброю безпосередньо в американських оборонних підрядників для постачання в Україну, не витрачаючи наявних запасів США;
- жорсткий санкційний механізм: законопроєкт запроваджує нові санкції проти ключових секторів російської економіки. Принципово важливо, що він містить механізм, який забороняє Білому дому скасовувати або пом'якшувати ці санкції, якщо президент офіційно не засвідчить перед Конгресом, що росія повністю припинила війну і виконує всі умови мирних домовленостей.
Це добрий перший крок, але шанси на те, що Україна найближчим часом отримає нову американську допомогу або росія зазнає більш жорстких санкцій, – практично нульові. По-перше, Республіканська партія проголосувала проти з гнітючою одностайністю: 194 республіканці сказали "ні", лише 18 – "так", тобто понад 90 відсотків республіканців у Палаті офіційно виступили проти допомоги Україні. Хоча вони вигадали доволі жалюгідні виправдання, реальність проста: Республіканська партія робитиме те, чого хоче Трамп. Отже, навіть якщо законопроєкт пройде Сенат і обидві палати узгодять кінцевий варіант, Трамп може накласти вето – і справа зайде в глухий кут.
Зауважу: одна демократка у Палаті, конгресменка Ільхан Омар, проголосувала разом із трампістами проти допомоги Україні, а виправдання запропонувала настільки ж безсилі, як і республіканці.
Приємно бачити, що законопроєкт ухвалено, але шанси на те, що це змінить позицію американського уряду, дорівнюють нулю. Трамп нині посилює придушення внутрішньопартійного інакодумства, і ця тенденціяя ліше зростатиме.
Ще одна проблема всього цього медійного галасу навколо законопроєкту в тому, що він відволікає від реальної картини: уряд США на чолі з Трампом робить дедалі більше для допомоги путіну. Ця підтримка стає дедалі відвертішою. Окрім американської участі в ПМЕФ, а це лише вершина айсберга, за останні кілька тижнів США зробили чимало кроків на користь росії. Ось неповний перелік:
- США, схоже, готові скасувати раніше виданий наказ про постачання ракет "Томагавк" до Німеччини – бо це можуть розцінити як тривожний сигнал "ескалації" у москві;
- США продовжили санкційні винятки, що захищають продаж російської нафти. Цей та інші проросійські кроки заохочують світові судноплавні компанії укладати більше угод із путіним;
- адміністрація затримує надання Сенату будь-якої інформації, яка могла б спонукати до голосування щодо пакета санкцій Грема-Блюменталя. Пам'ятаєте цей пакет, який у 2025 році завжди чекав голосування "через два тижні"? Тепер республіканці в Сенаті навіть не намагаються його просувати – ще одне свідчення того, чому я не вірю в готовність республіканців допомогти Україні;
- США відкрито готуються до скорочення американської військової присутності в Європі – навіть попри те, що такий крок завдасть Сполученим Штатам значних фінансових втрат.
Усе це – реальні кроки, що вживаються вже зараз. Крім того, США фактично, наскільки це можливо, відтинають Україну від нових ракет Patriot, що завдає відчутного удару по українській системі протиповітряної оборони.
Тому наступного разу, коли ви читатимете про черговий масований удар росії по українських цивільних (черговий такий удар стався минулого тижня і забрав щонайменше 23 життя), знайте: США сприяють цим убивствам.
І це – частина багатошарових зусиль американського уряду з підтримки росії: дипломатичної, економічної та воєнної.
Голосування в Палаті представників – приємний момент. Але воно також приховує реальність того, що США роблять насправді.
Джерело
