Минулий тиждень, на думку Філліпса О'Брайена, особливо виразно показав контраст між двома вимірами війни: на суходолі Україна демонструє ініціативу й адаптацію, тоді як у далекобійній війні росія зберігає перевагу завдяки дефіциту української ППО. Окрему увагу він приділяє операції "Вівальді" біля Лимана, де українські сили, за оприлюдненими даними, поєднують малі штурмові групи з постійною підтримкою дронів. Водночас удари України по російській нафтопереробці стали одним із найефективніших елементів її далекобійної кампанії. Філліпс О'Брайен знову критично оцінює політику адміністрації Дональда Трампа, стверджуючи, що нестача американської підтримки у сфері ППО та заклики припинити удари по російських НПЗ фактично посилюють позиції росії.
Цей тиждень чітко увиразнив одразу кілька речей. Але якщо скласти їх докупи, головний висновок полягає в тому, що він показав, наскільки важливими стали США, через адміністрацію Трампа, у сприянні російським воєнним зусиллям. Це могло загубитися за всім відволікаючим блиском навколо законопроєкту Грема про тарифи або нещодавно оголошеного (надзвичайно дивного) можливого продажу Україні строкатого набору засобів ППО, причому терміни їхнього надходження залишаються невідомими. Однак за цим блиском, який преса, схоже, не надто спроможна належно проаналізувати, проступає реальність: війна увійшла у фазу разючого контрасту.
На землі, де українці менше залежать від США, саме вони демонструють ініціативу й завдають відчутних ударів по російській військовій силі. Якщо навіть лише частина того, що ми чуємо про операцію "Вівальді", відповідає дійсності, українці й далі просуваються завдяки поєднаним діям піхоти та БПЛА.
Чи починають українські ініціативи давати справді відчутні результати?
У далекобійній війні, якщо спиратися на українські джерела, українці також демонструють важливі сильні сторони – коли зосереджуються на правильних цілях. Однак саме у власній далекобійній кампанії проти України, якій надзвичайно допомагають США, позбавляючи Україну достатньої кількості засобів ППО (чудовий приклад того, чому залежність від озброєнь іншої держави завжди така небезпечна), росіяни діють найефективніше і майже напевно так буде й цієї зими.
Якщо підсумувати, ми бачимо, що можливості росії перехоплювати ініціативу у війні величезною мірою розширилися завдяки США та Дональду Трампу.
Операція "Вівальді": українська ініціатива на фронті
Уже кілька тижнів з’являються непідтверджені повідомлення про українську операцію, мета якої – відтіснити російські сили від околиць Лимана і, можливо, відкинути їх назад до Луганської області. Я згадував про це кілька разів, зокрема в минулому тижневику. Однак без офіційного українського підтвердження я не хотів говорити про це надто багато. На той момент ми мали лише загальні заяви Зеленського про те, що Україна перебирає ініціативу в наземній війні, але без конкретики.
Минулого тижня щось змінилося: українці почали предметно говорити про свою операцію й навіть назвали її кодовим ім’ям – операція "Вівальді".
Схоже, операцію "Вівальді" проводить передусім 3-й армійський корпус під командуванням генерала Андрія Білецького. 15 вересня Білецький публічно це підтвердив, заявивши, що корпус розпочав операцію "Вівальді" в умовах "максимальної інформаційної тиші". Назва дещо жартівливо відсилає до "Пори року" Антоніо Вівальді (привіт бароковій музиці). Річ у тім, що українці кажуть: операція має чотири етапи, або "пори року", і зараз ми лише на першому. Білецький також попросив громадськість "не спойлерити", оскільки операція й далі потребує тиші.
У The Kyiv Independent вийшов чудовий матеріал, у якому цитують Білецького і добре пояснюють, що ми знаємо і, що не менш важливо, чого ми не знаємо – про "Вівальді".
Відтоді з українських джерел надходить дедалі більше інформації. Учора, 19 вересня, начальник штабу й заступник командира Третього армійського корпусу Петро Горбатенко зробив кілька офіційних заяв. Значну частину його слів можна прочитати в цьому матеріалі.
Горбатенко також описав операцію, що триває й демонструє суттєвий прогрес.
"Ми продовжимо просуватися і через тиждень. Відповідно, найближчим часом повідомимо нові деталі щодо операції та нові результати її успішності… Ми продовжуємо рухатися. Та цифра, яку було озвучено, з часом зростатиме. Будуть нові дані про успіхи й звільнені населені пункти, просто поки що ми не можемо все розкривати й про все говорити. Противник на цій ділянці розбитий, дезорганізований. Він намагається перекидати туди підрозділи спецпризначення, щоб закрити прорив, просто перемелюючи їх у "м’ясо", не досягаючи жодного успіху".
Горбатенко також підтвердив, що українці все ще перебувають на першому з чотирьох етапів "Вівальді". Він та інші також говорили про звільнення 75 кв. км території.
У цих останніх повідомленнях з’явилися й докладніші відомості про залучені військові частини: підрозділи 60-ї окремої механізованої бригади, 125-ї окремої важкої механізованої бригади, батальйонна тактична група 3-ї штурмової бригади, 3-й окремий розвідувальний і 25-й окремий протитанковий батальйони корпусу, 66-та окрема механізована бригада, 85-та тактична група 8-го полку ССО, спецпідрозділ ГУР "Артан" та 10-й прикордонний загін "Дозор".
Це важливо, оскільки показує рівень підготовки українців до цієї операції. Йдеться про низку спеціалізованих підрозділів, кожен із яких, схоже, окремо готували саме до цієї операції.
І, щоб не повторювати це щотижня, усе це показує, як давно українці адаптують свої сили до війни на суходолі. У матеріалі The Kyiv Independent є такий опис того, як українці просуваються на сучасному полі бою, не зазнаючи масових втрат.
"Натомість територію захоплюють невеликі піхотні групи та штурмові підрозділи, які зосереджуються на прихованості, а дрони безперервно підтримують їх: сканують поле бою, уражають ворожі цілі й укриття, а також скидають наземним групам припаси та боєприпаси".
Такий надзвичайно точний спосіб ведення бою можливий лише тоді, коли добре підготовлені й мотивовані військові та оператори дронів здатні діяти у винятково тісній взаємодії.Це мінімізує час, який наступальні сили мають проводити на відкритій місцевості, даючи їм змогу швидко переміщуватися від точки до точки, ховатися в укриттях і водночас отримувати постачання.
Саме це генерал Гаврилов дев’ять місяців тому визначив як мету – у той час, коли західні медіа, орієнтуючись на висновки своєї глибоко хибної аналітичної спільноти, все ще стверджували, що Україні потрібно мобілізувати більше молодих людей і відправити їх на фронт.
Тепер, коли українці не розкривають подробиць просування, інформація про те, скільки території вони повернули, надходить радше з російських, ніж з українських джерел. І тут нам треба бути дуже обережними. "Рибарь", російське джерело, показує, що українці перейшли межу Луганської області.
Українські дані також підтверджують думку, що відбувається щось суттєве. У дискусії довкола "Вівальді" пролунали показові коментарі щодо російської тактики та втрат. Заступник командира 3-го корпусу Максим Жорін говорив про нездатність російської армії адаптуватися:
"Окрім самого просування, можна сказати, що під час цієї операції також було знищено досить велику кількість ворожих офіцерів, а значну кількість особового складу противника взято в полон. Можливо, за останні роки це найбільше поповнення обмінного фонду з українського боку".
Горбатенко висловився про російські втрати ще лаконічніше: "російська тактика загалом не змінюється. Це просто м’ясні штурми".
А заявлені Україною російські втрати за минулий тиждень (йдеться про всі напрямки, а не лише про "Вівальді") різко зросли. Український Генеральний штаб заявив про 11 090 втрат російського особового складу у семи щоденних зведеннях за 14–20 вересня 2026 року – в середньому близько 1 584 осіб на день. Ось розподіл.
До речі, це нищівний рівень втрат. Якби він утримувався протягом місяця (30 днів), це становило б 47 529. За 31 день ішлося б уже про понад 49 тисяч.
Очевидно, тут треба бути обережними й не перебільшувати. Мене дуже дратує, коли люди говорять про російський "колапс", ніби це означає, що українці можуть почати швидко просуватися. У цьому бойовому середовищі це й надалі видається дуже малоймовірним. Навіть великі прогалини в лінії фронту можна перекривати дроновими силами, а люди не можуть довго виживати на відкритій місцевості. Тож із такими розмовами варто бути стриманішими.
Однак реальність бойових дій цього літа, схоже, така. Україна демонструє здатність перебирати ініціативу завдяки новим і ефективнішим способам ведення бою, які зменшують українські втрати й збільшують російські. І найкраще тут те, що на цьому етапі США вже не можуть настільки сильно допомагати росіянам, що різко контрастує з наступною історією.
росія завдає Україні далеких ударів
Минулого тижня російські далекобійні атаки по Україні насправді були менш інтенсивними, ніж тижнем раніше. Удари відбувалися щоночі, але кількість застосованих засобів була меншою, ніж у попередні сім днів. Ось таблиця кількості засобів, що атакували 14–19 вересня – переважно це були дрони (тобто "Герані"/Shahed).
Це контрастує з попереднім тижнем, коли лише за одну ніч росія здійснила атаку 453 дронами.
Але реальність далекобійної війни навіть за такого зниження інтенсивності ударів залишається незмінною. Україна має вкрай обмежені можливості для перехоплення російських балістичних ракет. Наприклад, атака 17 вересня – єдиний випадок минулого тижня, коли росіяни здійснили великий удар балістичними ракетами, – показала, що українці, за їхніми словами, не змогли перехопити жодної з них. Повітряні сили України повідомили, що тієї ночі були знешкоджені лише Shahed/"Герані" та "Бандеролі".
Примітка: "Бандеролі" – це крилаті, а не балістичні ракети.
І навіть за зменшеної інтенсивності атак минулого тижня Україна зазнала серйозних ударів. У ніч балістичної атаки під ударом був Київ, і, можливо, постраждала водна інфраструктура.
Ба більше, цей тиждень із відносно меншою інтенсивністю ударів може свідчити про те, що росіяни накопичують засоби для масштабніших атак восени та взимку. Вони вже не раз діяли саме так.
Реальність така: Україна залишається вразливою, бо США не забезпечують її достатньою кількістю систем Patriot. Навіть у вчорашньому оголошенні про те, що США можуть продати Європі певні засоби ППО для подальшої передачі Україні, про Patriot не йшлося. Було оголошено лише про "можливий" продаж доволі сумнівного набору систем. Преса навіть не знала, як належно описати те, що сталося, – як у цьому матеріалі CBS.
"У повідомленні для Конгресу Державний департамент заявив, що він "ухвалив рішення схвалити можливий продаж уряду України в межах програми Foreign Military Sales" модернізацій для розвитку протиповітряної оборони, а також пов’язаного обладнання та послуг".
"Згідно із заявою, уряд України запросив придбання ракет S-300 Clone, ракет GAM-67, ракетних систем Range-Extended Air Defense Laser Guided Rocket, а також різних пускових установок, протидронових радарів, причепів і запасних частин".
Я припускаю, що це політичний трюк адміністрації Трампа, покликаний створити враження, ніби вона щось робить, хоча насправді нічого не робить. Цієї зими це нічого не змінить.
І ось що ми маємо. Навіть відносно менш руйнівний тиждень підтверджує: головна перевага росіян – та, яку їм фактично надають США, нічого не роблячи для допомоги Україні в цій критично важливій сфері, затягуючи процес і залишаючи українців без належного захисту.
Без цієї допомоги путін і росіяни були б позбавлені найсильнішої військової карти, яку вони нині можуть розігрувати.
Трамп, дизельне пальне та українські удари по енергетиці
Ще одна сфера, де українці підтвердили, що можуть діяти ефективно, коли їм не заважають США, – це їхня кампанія проти російського виробництва пального, що триває. Минулого тижня ми отримали ще одне підтвердження її дієвості, бо Дональд Трамп публічно попросив українців зробити путіну послугу й припинити атаки на російські нафтопереробні заводи.
Ситуація була настільки показовою, що Трамп один раз благав і двічі збрехав, перш ніж українці чітко пояснили свою позицію. Це був захопливий "обмін", який почався в неділю, 13 вересня. Тоді Трамп сказав пресі:
"Пан Зеленський має зробити одну річ. Він має припинити вибивати виробництво дизельного пального в росії… Ми говорили про це з паном Зеленським. Є багато інших цілей. Не бийте по дизельному пальному, бо це шкодить, це шкодить усьому світу".
Навіть Трамп має розуміти, що саме його війна з Іраном настільки спотворила світовий нафтовий ринок і відіграла головну роль у різкому зростанні світових цін на дизельне пальне (і це зростання справді разюче). Одне дослідження стверджує, що війна з Іраном спричинила утричі більше скорочення світової пропозиції дизельного пального, ніж українська кампанія проти російської нафтової галузі.
Проте, говорячи про це публічно, Трамп вирішив звинуватити українців і допомогти путіну. І це ще не все. 14 вересня Трамп повторив твердження, що зростання цін на дизельне пальне – це провина України, при цьому дивовижним чином заявив, що домігся від українців і росіян згоди припинити всі удари по енергетичних об’єктах.
Він написав:
"Україна погодилася не бити по російських енергетичних цілях. росія погодилася зробити те саме!.. Зростання світових цін на дизельне пальне переважно спричинене війною росії проти України, а не Іраном".
І досі шокує, що президент США може просто вигадувати нісенітниці, видавати їх публічно, і частина людей у це повірить.
Ми одразу побачили, що ця остання заява була цілковитою нісенітницею, бо в наступні дні і українці, і росіяни відкрито атакували енергетичні об’єкти. У ніч на 14–15 вересня українці вдарили по Сизранському НПЗ, а в четвер, 17 вересня, українська дронова атака пошкодила нафтопереробний завод у Ярославлі. За повідомленнями, обидва заводи досі не працюють.
Удар по Ярославському НПЗ (на північний схід від москви)
Зеленський навіть відкрито заперечив слова Трампа, заявивши, що жодної домовленості не досягнуто. Він сказав, що Україна могла б розглянути таку угоду, але станом на зараз: "росія не припинила бити по нашій енергетиці… І наші відповіді на це відчутні".
Це був показовий обмін. Для Трампа, як завжди, поганою стороною є Україна, а росію треба захищати. І це не зміниться.
Цікавіше інше: підтвердження того, наскільки серйозною стала українська кампанія проти російської нафтопереробки. Саме тому вона має залишатися ключовою ціллю української далекобійної кампанії. Якщо через позицію США українці не мають достатніх можливостей захистити себе від російських балістичних ракет, то найменше, що вони можуть зробити, – не слухати США, коли американський президент просить їх припинити свою найефективнішу стратегічну кампанію.
Поки що, схоже, вони цей сигнал зрозуміли.
Джерело
