Науковці розробили незвичайний датчик, який може вимірювати артеріальний тиск без традиційної манжети. Пристрій використовує короткі імпульси лазерного світла, щоб викликати ультразвукові хвилі в артерії, а потім аналізує їх для визначення її діаметра під час кожного удару серця.
У перших випробуваннях на двох добровольцях показники сенсора відрізнялися від результатів клінічного приладу із манжетою на пальці в середньому на кілька мм рт. ст. Водночас дослідження поки що є доказом працездатності концепції, а не підтвердженням готовності пристрою до використання в медицині.
Розробку очолили Амір Розенталь і Даніель Ланге з Техніонського технологічного інституту в Хайфі за участю аспіранта Гіла Гельберта.
Як світло перетворюється на звук
Звичайне вимірювання тиску передбачає стискання руки надувною манжетою. Такий метод дає показник у конкретний момент, але не забезпечує безперервного спостереження. Альтернативні носимі пристрої часто оцінюють тиск за непрямими сигналами, які можуть змінюватися через рух датчика та потребувати регулярного калібрування.
Команда Техніону вирішила вимірювати безпосередньо зміну діаметра артерії. Під час кожного серцевого скорочення судина трохи розширюється, і величина цього розширення пов’язана з тиском крові всередині неї.
Сенсор спрямовує на шкіру імпульси ближнього інфрачервоного світла зі швидкістю 100 разів на секунду. Кров поглинає це випромінювання сильніше, ніж навколишні тканини. Через незначне нагрівання артерія розширюється та генерує ультразвукову хвилю.
Датчик реєструє звук від ближньої та дальньої стінок судини. За різницею між цими сигналами система визначає внутрішній діаметр артерії. Потім спеціальна математична модель перетворює отримані дані на показники артеріального тиску.
Мініатюрний детектор не потрібно точно спрямовувати
Особливість розробки — надзвичайно компактний оптичний детектор. Він складається з каналу для світла, витравленого в кремнієвому чипі та вкритого м’яким силіконом. Ширина каналу становить приблизно одну тисячну міліметра.
Коли ультразвукова хвиля досягає детектора, вона змінює проходження світла всередині каналу. Електронна система зчитує ці зміни та визначає характеристики звукового сигналу.
Завдяки малим розмірам детектор сприймає звук із різних напрямків. Тому його не потрібно ідеально вирівнювати над артерією. Це важлива перевага для носимого пристрою, адже променева артерія на зап’ясті має лише близько 2 мм у діаметрі та розташована приблизно на глибині 4 мм.
Результати перших випробувань
Спочатку дослідники перевірили сенсор на штучних артеріях, що імітували судини зап’ястя. Навіть якщо зміщувати пристрій на 10 мм від центру або повертати його на 30 градусів, похибка вимірювання діаметра залишалася дуже малою.
Потім технологію випробували на двох добровольцях: 29-річному чоловікові з дещо підвищеним тиском і 42-річній жінці з дещо зниженим. Протягом трьох місяців вони пройшли 120 вимірювань тривалістю по 10 секунд. Частину тестів проводили у стані спокою, частину — під час напруження м’язів тулуба, що підвищує тиск.
Результати порівнювали з клінічно схваленим приладом, який вимірює тиск за допомогою манжети на пальці. Сенсор калібрували окремо для кожного учасника лише один раз на початку дослідження. Перед наступними сеансами його знімали та встановлювали знову вручну, без спеціальних позначок для точного позиціонування.
У середньому різниця становила 2,6 мм рт. ст. для діастолічного тиску та 4,7 мм рт. ст. для систолічного. Під час одного з тестів пристрій безперервно відстежував тиск чоловіка понад 30 хвилин — навіть через кілька днів після калібрування.
Чи з’явиться технологія у смартгодинниках?
Попри обнадійливі результати, дослідження має суттєві обмеження. У ньому взяли участь лише двоє людей, тоді як для повноцінної перевірки, за оцінкою авторів, знадобиться понад 85 учасників. Це також дозволить з’ясувати, чи відрізняється точність вимірювань у чоловіків і жінок.
Усі тести проводили сидячи. Роботу сенсора під час ходьби або фізичних навантажень ще не перевіряли. Крім того, лазери та частина електроніки поки що залишаються лабораторним обладнанням. Дослідники вважають, що їх можна буде замінити компактними лазерними діодами та інтегрувати зчитувальну електроніку безпосередньо в чип.
Команда припускає, що в майбутньому технологію можна буде використовувати у смартгодинниках або медичних пластирах. Повне дослідження опубліковано в журналі Nature Communications. До появи таких пристроїв на ринку ще потрібні масштабні клінічні випробування.










