Вона виникла на тлі суворої секретності радянської космічної програми: у роки холодної війни інформацію про невдалі випробування часто не оприлюднювали, а чутки про приховані польоти швидко обростали подробицями.
У центрі цієї історії — італійські радіоаматори, брати Акілле та Джованні Баттіста Юдіка-Кордилья. Вони стверджували, що перехоплювали сигнали, які нібито надходили від радянських космонавтів під час таємних польотів, що закінчилися катастрофою.
Що саме вони нібито почули?
Брати облаштували радіостанцію під назвою Torre Bert у старому бункері неподалік Турина. Вони стверджували, що за допомогою саморобного обладнання відстежували радянські космічні апарати й записували їхні радіопередачі.
Серед найвідоміших записів:
- Листопад 1960 року: нібито сигнал SOS азбукою Морзе від корабля, який втрачав керування.
- Лютий 1961-го: записи важкого дихання та прискореного серцебиття людини, яку брати вважали космонавтом у критичному стані.
- Травень 1961-го: найвідоміший запис — жіночий голос російською мовою. Брати інтерпретували його як повідомлення космонавтки, чий корабель охопила пожежа під час повернення на Землю.
Остання історія особливо привернула увагу: якби вона була правдивою, це означало б, що Радянський Союз відправив жінку в космос за два роки до офіційного польоту Валентини Терешкової.
Чому історики сумніваються?
Головна проблема полягає не в тому, що записи неоднозначні, а в тому, що їх не вдалося підтвердити незалежними джерелами.
- Жодних переконливих документів про такі пілотовані місії не виявили навіть після відкриття частини радянських архівів.
- Інші радіостанції, які стежили за космічними польотами, не надали підтверджень цих сигналів.
- Деякі записи містять мовні та технічні невідповідності. Зокрема, дослідження жіночого голосу 2025 року дійшло висновку, що в записі немає переконливих згадок про космічний політ: слова могли бути неправильно почуті та інтерпретовані.
Водночас не варто вважати, що радянська космічна програма була без трагедій або що влада завжди повідомляла про них. У березні 1961 року під час наземного випробування загинув космонавт-стажер Валентин Бондаренко: пожежа в камері з кисневою атмосферою стала для нього смертельною. Інцидент довго залишався засекреченим. А в катастрофі на стартовому майданчику 1960 року, відомій як катастрофа Недєліна, загинули приблизно 120 людей. Ці випадки згодом підтвердили документально.
То чи існували «загублені космонавти»?
Наразі немає надійних доказів того, що Радянський Союз приховав загибель людей під час таємних орбітальних польотів до або після місії Юрія Гагаріна. Історики космонавтики переважно вважають легенду про «загублених космонавтів» непідтвердженою.
Це не означає, що брати Юдіка-Кордилья вигадали абсолютно всі свої записи: вони справді займалися радіоспостереженнями й перехоплювали сигнали космічних апаратів. Але перетворити неоднозначні записи на докази загибелі таємних екіпажів їм так і не вдалося.
Отже, «загублені космонавти» — радше продукт секретності холодної війни, радіозагадок і людської схильності шукати сенсацію, ніж підтверджена сторінка історії космонавтики.
