Після загострення війни художник переїхав з майстерні на Подолі у свій заміський дачний будинок. Митець одразу приєднався до самооборони та продовжував творити — щоправда, замість полотен малював на дитячому планшеті…
На початку великої війни 54-річний відомий київський художник та скульптор Микола Сологуб облаштував у своїй підвальній майстерні на Подолі укриття, де у перші тижні війни розмістив людей. А сам, віддавши ключі від студії, поїхав у свій дачний маєток на Київщині. Там митець долучився до самооборони.
Упродовж окупації пристоличного регіону він разом з іншими місцевими стежив за порядком та доповідав про обстановку військовим.
Під час нічних чергувань, художник не полишав малювання. На знайденому на вулиці дитячому планшеті на батарейках він малював мініатюрні картини, фотографував, виклав у соцмережі, стирав малюнок на планшеті та брався малювати наново. Таких робіт у Миколи з десяток. Одну з них — картину під назвою «Війна» — взяв на обкладинку своєї книги офіцер ЗСУ.
Після деокупації Київської області самооборона призупинила свою роботу, а сам художник повернувся до картин. Журналістка «Вечірнього Києва» навідалась до нього в гості та розпитала митця — про його службу, про маєток, в якому творить під час великої війни, та про те, кого зображає на своїх полотнах.
З ПІДВАЛЬНОЇ МАЙСТЕРНІ НА ПОДОЛІ ДО МАЄТКУ ПОСЕРЕД ПЕРЕЛІСКУ
Художню освіту Микола Сологуб отримав від батька. Так, хлопець малював у майстерні на Андріївському узвозі, і за кілька років почав співпрацювати зі столичними галереями. У такому ритмі художник живе вже понад 30 років.
Картини він пише у техніці злиття книжкової графіки та скульптури. А образи на полотнах часто міфологічні. Деякі з робіт Сологуба представлені на виставках у різних країнах світу, зокрема, в США, Італії, Грузії, Китаю, Канаді, Литві, Польщі тощо. До слова, полотна художника оцінюються у сотні тисяч гривень.
Щоби особисто познайомитись з митцем, журналістка «Вечірнього Києва» завітала до нього в гості. Власне, саме тут останній рік він пише свої картини.
Дачний маєток Наталі та Миколи Сологуб розташований у Київській області, не доїжджаючи до міста Українка. Внутрішні ворота будинку виходять прямо у хащі. Під ногами гриби, ялинові шишки та білки, які жваво стрибають з дерева на дерево.
У подвірʼї пан Микола облаштував штучне чотириметрове озеро з живими рибками, до якого злітаються усі птахи. Їм далеко летіти на річку Стугна, тому вони пʼють воду тут. Місцевість і справді неймовірна: високі дерева, чисте повітря, спів птахів та затишок.
Будинок митця, яку він називає «ізбушкой», переплутати з чиїмось іншим неможливо. Переступаючи поріг, одразу бачиш розмальовані ворота, будинки та скульптури на дахах. У перші секунди розбігаються очі: намагаєшся роздивитись усе. Поміж розмальованого двору висить банер з виставки девʼятирічної давнини.
Пише художник картини у жанрі експресіонізм. У невеликій майстерні на полотнах перенесені міфологічні персонажі, образи, окремі люди та народи. У більшості кольори на полотнах темні, але водночас контрастні: ніби дуже голосно кричать.
«Взагалі я пишу картини у своїй майстерні на Подолі. Але відтоді, як почалось повномасштабне вторгнення, ми з дружиною переїхали на дачу. І нині я працюю тут чи не кожен день», — розповідає під час знайомства Микола Сологуб.
ЗАМІСТЬ ПЕНЗЛЯ Й ФАРБ — СУМІШ ДЛЯ «КОКТЕЙЛЮ МОЛОТОВА»
До 24 лютого Микола з дружиною Наталією жили та працювали у Києві. В одному з підвальних приміщень на Подолі він облаштував майстерню, де багато творив. Велика підземна студія як ніколи стала у пригоді на початку загострення війни.
«Більшість підвалів на Подолі діряві та вологі. Я ж свою майстерню відремонтував, тому люди почали збігатись до мене. Ми якомога комфортніше облаштували творчу студію та кілька діб тут усі разом жили. А згодом ми з дружиною на невизначений час перебрались на дачу», — каже художник.
Без роботи Микола не залишився і тут. Швидко місцеві створили самооборону. Разом із художником до самооборони долучилися військовий на пенсії, бізнесмени, будівельники та бухгалтери.
Микола Сологуб. Фото: борис Корпусенко
«Серед нас були й воєнні, які вчили робити „коктейлі Молотова“ та поводитись зі зброєю. У той час жінки плели маскувальні сітки для обухівської тероборони та готували їсти. Хто що міг, той робив», — пригадує сьогодні пан Микола.
Їхніми завданнями було: стежити за порядком у дачному секторі, дослуховуватись до підозрілих звуків, на кшталт, дзижчання дронів чи кроків з лісосмуги. Усі інформацію — докладати військовим на блокпостах.
Щоби краще було прислуховуватись до сторонніх звуків, художнику прийшлось навіть спиляти старе дерево, яке час від часу тріщало.
«Відносно поблизу є стратегічний об’єкт. Росіяни намагались атакувати її ракетами, але наші збивали: залишки падали у Стугну», — продовжує він.
Страшних випадків, за словами пана Миколи, під час служби в самообороні не було. Але про одне небезпечне чергування згадав.
«Якось під час зборів ми почули, як через ліс доволі швидко їде БТР. Частина мешканців дачного сектору розбіглись по домівках, частина залишилась з автоматами в руках. Ми думали, що то російський бронетранспортер, а виявились наші, які заблукали», — згадує художник.
У вільні хвилини під час нічних чергувань пан Микола брався малювати. І робив він це на знайденому дитячому планшеті.
«Хтось поспіхом евакуювався, напевно, та не помітив, як той планшет випав. І так, як в мене не було ані паперу, ані блокноту тут, я сідав малювати на цьому планшеті.
Намалював, сфотографував і стер. І так по колу. Коли зʼявлявся інтернет — кидав на фейсбук, щоби не згубити. А малював я, тому що я все життя це роблю. А тоді це ще й відбивало сон», — пояснює митець.
Микола Сологуб показує, як малював на дитячому планшеті. Фото: Борис Корпусенко
Одну з його картин на планшеті під назвою «Війна» взяв собі на обкладинку книги письменник-військовий Олег Костюк (книга «Скорбота і безумство»).
«НА ОДНІЙ З МОЇХ КАРТИН ВПІЗНАВ СЕБЕ В’ЯЗЕНЬ ПУТІНСЬКОГО РЕЖИМУ»
Після деокупації Київщини, потреб у самообороні більше не було. Утім пан Микола не поспішав повертатись до майстерні на Подолі і продовжив писати картини у майстерні на дачі.
Журналістам «Вечірнього Києва» він гостинно показує свої дві майстерні. Одна розташована у його дворі, інша — у будинку сусіда, за помістям якого він приглядає.
«Раніше я багато малював історичних сюжетів, повʼязаних з війнами. Малював, не задумуючись, інтуїтивно. Лише згодом зрозумів, що ніби передчував цю велику війну. І зараз продовжую малювати те саме, тільки вже розумію, чому і про що це роблю», — каже художник.
Одна з таких картин, повітряна тривога, яку художник передав нетипово.
Картина Миколи Сологуба під назвою «Тривога». Фото: Борис Корпусенко
Серед різних робіт митця відрізняється серія малюнків про зруйнований Мощун. Намалював пан Микола кожну з картин з фотографії, які зробив і прислав його друг художник Олександр Лихошерст.
«В нього не було можливості це намалювати: Саша обороняв Мощун та Горенку. Але він як художник хотів задокументувати на полотні те, що бачив. Тому він зробив кілька фото з Мощуна та попросив намалювати це мене», — каже художник
Серія малюнків про зруйнований Мощун. Фото: Борис Корпусенко
Військові, яких зображає пан Микола — це збірний образ сильного українського солдата. З натури він не малює, та, запевняє, ніколи не робитиме цього, оскільки вважає, що це неправдиво.
Утім дехто на його картинах впізнає себе. Так було з активістом та політичним в’язнем путінського режиму Володимиром Балухом.
«Я намалював вʼязня — таку невелику картину. І мені написала наша спільна знайома з Володимиром Балухом, яка розгледіла на полотні Володимира у часи арешта. Я здивувався, адже це було моє збірне уявлення. Врешті, вона нас познайомила, ми зустрілись у моїй майстерні з володимиром, де я подарував йому це полотно», — пригадує художник.
ЦЯ ВІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА. ЩОБИ ІМПЕРІЯ РУХНУЛА, НАМ ТРЕБА ВИСТОЯТИ
Про воєнні злочини російських найманців в Україні, художник Микола Сологуб попереджав ще з захопленням Донбасу. А знав він про це з простих причин: колись служив у радянській армії за Уралом, і розуміє, які то люди.
«Ця війна — середньовічна. Оскільки хтось чомусь вирішив напасти та захопити землі. І стадо пішло. Я колись служив в радянській армії за Байкалом, тому чудово розумію їхні дії. Коли питали, чи можлива така велика війна — казав, що так. Коли питали, що може бути, — стверджував, що спочатку зʼїдять собак, а потім зґвалтують жінок. Такі вони, росіяни. Народ, який не цивілізується», — продовжує він.
Утім пан Микола вважає: зовсім скоро у ворога має статись певний надлом, через який російська імперія з крахом рухне.
«Це буде! Але, на жаль, ця історія пишеться нашою кровʼю. Треба якомога більше зброї та вистояти. Все інше в нас є», — резюмує митець.
***
Наприкінці зустрічі журналісти видання «Вечірній Київ» на згадку зробили фото з родиною Сологуб. А вже наступного дня художник намалював вирішив перенести селфі на полотно.
До слова, виставки Миколи Сологуба до великої війни проходили й у торговому центрі «Mandarin Plaza», що на вулиці Басейній. Його виставка називалась «Реінкарнації кохання».
У тих роботах глядач міг бачити, як змінювалася любов протягом століть, крізь міфологічні та історичні сюжети, через погляд літераторів і творчість художників, які впливали на серію робіт Сологуба.
