«Ми маємо таку позицію, що не хочемо приймати пожертв від офіційних органів. Бо це завжди тягне за собою певну, так би мовити, „вдячність“. Ми хочемо бути Церквою свобідною, щоби пожертви не перешкодили нам сказати правду, коли її треба сказати», — Любомир Гузар.
18 серпня 2013 року, з нагоди 1025-річчя Хрещення України-Русі Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) освятив головний храм греко-католиків — Патріарший собор Воскресіння Христового. Сьогодні відзначають 10 річницю освячення храму.
«Патріарший собор справді є тим серцем нашої Церкви, з пульсуванням якого синхронізує своє життя багатомільйонна наша громада в Україні й усьому світі. І ми справді хочемо гарно відсвяткувати це десятиріччя. Відсвяткувати означає належно подякувати Богові, а відтак нашим добродіям, жертводавцям, які подарували нашому народові й Церкві цей батьківський дім», — сказав Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав.
Блаженніший Святослав. Фото зі сторінки Предстоятеля УГКЦ
Історія храму — це значною мірою історія греко-католицької церкви, її виходу з підпілля та місця, яку вона займає в житті країни сьогодні.
ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ
У 1596 році Київський митрополит Михайло Рагоза, п’ять єпископів і три архімандрити підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши з-під юрисдикції православного Константинопольського патріархату і залишивши за собою візантійський обряд і літургію.
Унію прийняли Київська, Полоцька архієпархії та Пінська, Луцька, Берестейсько-Володимирська й Холмська єпархії. Іронія історії — Унію не прийняли Львівська та Перемиська єпархії. Цікаво, що майже пів століття греко-католикам належав навіть Софійський собор у Києві.
Водночас Греко-католицька церква не мала своєї національної держави, її вірні проживали у Речі Посполитій, Російської та Австро-Угорських імперіях. У часи Радянського Союзу її взагалі заборонили, а священників змусили або перейти у православ’я, або переслідували.
Церкву легалізували аж у 1989 році і тоді її визначали, як церкву трьох єпархій — Львівської, Івано-Франківської та Мукачівської. Греко-католиків сприймали, як локальну спільноту для Заходу України.
Біля храму висадили калину. Фото: Михайло Марків
ПОВЕРНЕННЯ ДО КИЄВА
На початку 2000-х років Глава Української Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар оголосив, що «повертає» метрополію зі Львова до Києва. Це рішення викликало величезний резонанс — не всі вірні церкви були задоволені тим, що відбувається «віддалення» від Заходу України. Водночас Російська православна церква оголосила категоричну незгоду, звинувачуючи у прозелітизмі — наступі на «канонічні» землі московського православ’я.
Греко-католики почали шукати у Києві землю для свого собору, але це було дуже непросто, зважаючи на активний спротив УПЦ МП, яка мала вплив на владу країни. Запропонували ділянку на схилі неподалік Львівської площі, але було очевидно, що вона не підходить для великого храму. До речі, там сьогодні розміщена парафія УГКЦ Василія Великого.
Коли мером був Олександр Омельченко, то для собору виділили землю на лівому березі столиці. І це стало символічним — УГКЦ символічно перейшла на лівий берег — стала церквою всієї України.
Над головним входом — мозаїка Ісуса Христа. Фото: Михайло Марків
ХРАМ, ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ ЧАСУ
Проєкт нового храму створив знаменитий київський архітектор, співавтор станції метро «Площа Льва Толстого» та магазину-оранжереї Квіти-України Микола Левчук. Ця його робота здобула першу премію на Всеукраїнському огляді-конкурсі Національної спілки архітекторів України на найкращий архітектурний твір трьох років у номінації «Проєкти 2000 рік». Собор — це перша сакральна споруда майстра, і було багато скептиків, щодо того, який вигляд матиме те, що намальоване на папері.
«Собор Христового Воскресіння не є копією будівлі, спорудженої в минулому. Ми мали засідання фахівців-мистецтвознавців, була дискусія. Мені сподобалася думка: цей храм будований у XXI ст. і повинен віддзеркалювати українство цього часу. Слід споруджувати храми відповідно до стану нашої душі сьогодні», — розповів про архітектурну ідею храму Блаженніший Любомир Гузар.
Блаженніший Любомир Гузар і Папа Римський Іван Павло ІІ. Фото з відкритих джерел
ДЕКІЛЬКА ВАЖЛИВИХ ДАТ
27 жовтня 2002 року за участю тодішнього Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) заклали та освятили наріжний камінь під майбутній Патріарший собор. Він має висоту 50 метрів та здатен вмістити понад 1500 чоловік.
Вже до початку літа 2003 року був збудований цокольний поверх собору та почали зводити адміністративний будинок.
П’ять хрестів встановили та освятили через рік, 10 червня 2004 року. До монтування основного металевого каркаса храму приступили наприкінці 2005 року. Конструкція мала діаметр 20 метрів, яку підіймати окремими частинами, потім — з’єднували. Купол собору побудований без опорних споруд.
Купол собору побудований без опорних споруд.Фото: Михайло Марків
До завершення встановлення, у соборі, 19 січня 2006 року відправили першу Службу Божу, яка відбулась у підвальній частині храму.
17 червня 2009 року в соборі відбулася перша за роки незалежності єпископська хіротонія в УГКЦ.
27 березня 2011 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука).
На освячення собору приїхали люди не тільки з всієї України, а й з діаспори. Фото: Ярослава Павлюка
У 2013 році, перед тим, як освятити престол головного Собору УГКЦ, Блаженніший Святослав заклав у нього мощі цілої спільноти святих: апостолів Петра і Павла, святого Андрія Первозванного, Папи Климента Римського та Папи Мартина, які загинули на нашій землі, святого священномученика Йосафата, блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.
Тоді на прощу з нагоди освячення собору прибули понад 20 тисяч прочан та понад 700 священників.
5 червня 2017 року у крипті Патріаршого собору поховали колишнього предстоятеля Української греко-католицької церкви кардинал Любомира Гузара.
СОБОР ЗА ПОЖЕРТВИ ВІРЯН
Патріарший собор будувався впродовж 12 років. Спорудити його греко-католики могли б набагато швидше. Однак церковне керівництво категорично відмовилося від підтримки великого бізнесу і можновладців.
«Ми маємо таку позицію, що не хочемо приймати пожертв від офіційних органів. Бо це завжди тягне за собою певну, так би мовити, „вдячність“. Ми хочемо бути Церквою свобідною, щоби пожертви не перешкодили нам сказати правду, коли її треба сказати», — ця цитата Любомира Гузара стала знаменитою.
Щоб зібрати кошти священники разом із активними мирянами почали організовувати різноманітні акції, благодійні концерти і «цеголки». Придбавши таку цеглинку номіналом 10, 50, 100, 500 та 1000 грн, жертводавець вносив свій посильний вклад у спільну велику справу.
Головний храм УГКЦ. Фото: Михайло Марків
ВНУТРІШНІЙ ПРОСТІР
Собор незвичний не тільки зовні, він особливий і всередині. Концепція оздоблення внутрішнього простору храму передбачала домінування білого кольору, що символічно відтворює неземне світло найважливішої Євангельської події, якій він присвячений — Світло Воскресіння Христового. Тому у храмі багато білого мармуру, який спеціально привозили із Греції.
Елемент іконостаса. Фото: ugcc.ua
Коли ставили завдання щодо облаштування внутрішнього простору, то хотіли уникнути «псевдовізантії, псевдобароко, чи ще якогось псевдо. Храму мав відображати образ XXI століття.
«Ікони, вітражі, та мозаїчні панно втілюють найсучасніші течії українського сакрального мистецтва. Адже Патріарший Собор — це сучасна споруда, що промовляє до людини третього тисячоліття», — пояснювали у соборі.
Авторами проєкту іконостаса Патріаршого Собору є Орест Дзиндра та Олег Ляхович (кам’яна пластика), Зеновій Менших та Андрій Ярема (дерев’яна пластика), та Богдан і Данило Турецькі (автори ікон).
По-особливому організована і підсвітка собору. Купол храму осяяний блакитним світлом, який має вражаючий вигляд.
Панорама Собору і правого берега столиці. Фото: Блаженніший Святослав
Собор — не просто сакральна будівля. Це осередок життя громади міста, і не тільки вірних УГКЦ. Він став прихистком для багатьох патріотів під час Революції Гідності. Коли була пандемія Covid-19, то у соборі організували пункт вакцинації від Covid-19 всіх охочих.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії у лютому-березні 2022 року у крипті собору ховалися люди.
УГКЦ переходить на новий стиль із 1 вересня 2023 року. Це рішення стосується святкування лише нерухомих свят. Пасхалія, тобто все, що стосується святкування Пасхи, залишається такою, як дотепер. Також освячення собору святкуватимуть щороку саме 18 серпня. До слова, цьогоріч із нагоди ювілею святкування триватимуть три дні.
«Українська Греко-Католицька Церква — Церква Володимирового Хрещення, яка була, є і буде душею українського народу», — в одній із своїх промов виголосив Блаженніший Святослав.
