Росія б’є по цивільних будинках для того, щоб залякати українців: Мирослав Гай

На Харківщині Куп'янська міська військова адміністрація оголосила про обов’язкову евакуацію з 37 населених пунктів через посилення російських обстрілів. Мирослав Гай, офіцер ЗСУ, керівник фонду "Мир і Ко" побував у регіоні й обґрунтував примусову евакуацію цивільного населення. У програмі «Брифінг Голосу Америки» він обговорив з Остапом Яришем хід контрнаступу, необхідність поставок Україні літаків F-16 та збільшення західних систем ППО, а також про нову тактику Росії, яка завдає ударів по цивільних об'єктах в усіх містах України, щоб залякати населення. Остап Яриш, Голос Америки: На Харківщині оголошена евакуація з Куп'янського району через інтенсивні бойові дії. Яка ситуація на цьому напрямку зараз? Мирослав Гай, офіцер ЗСУ, керівник фонду "Мир і Ко": Не все маю право коментувати. Але скажу, що ситуація важка. Російська Федерація намагається прорватися в цьому напрямку, зосередила потужне угруповання. Це виходить така лимансько-куп'янська дуга, якщо подивитися по мапі. Я був там на минулому тижні, в тих районах. Збройним силам України вдалося зупинити війська Російської Федерації у важких боях. Я, напевно, за 10 років війни не бачив такої інтенсивності, зокрема у застосуванні артилерійського озброєння, але ми їх стримали. І це дає нам можливість не відволікати інші підрозділи, які виконують задачі на півдні, зокрема, де йдуть активні бої, де навіть була прорвана частково оборона Російської Федерації. Ми підійшли до першої лінії оборони, пройшли ці міні поля. Тобто, зараз ситуація важка, але контрольована Збройними Силами України. А те, що евакуйовують цивільних, там шалені просто артудари і українські державні органи змушені вдаватися до цих дій. Тому що дуже багато людей несвідомо залишаються на цих територіях, бо не хочуть їхати, бо там їхній дім. І в результаті наражають себе, особливо дітей, на небезпеку. Я вже за роки війни (бачив) таких людей, які вважають, що можна пересидіти десь в підвалі і якось пощастить. Часто це закінчувалося трагедіями. Тому ця евакуація вона вимушена. Росія там гатить, змітає все з лиця землі, не тільки наші підрозділи, вони хоч зариті в землю, але й цивільне населення, для того, щоб створити в Україні гуманітарну катастрофу. О.Я.: Дуґлас Лют, генерал-лейтенант армії США у відставці розповів: якщо американські війська проводили наступ, то спиралася б на перевагу авіації. Україна, вочевидь, цього немає. На Заході, можливо, дехто нереалістично очікує, що українці досягнуть на полі бою щось таке, що американці навіть не пробували б зробити. Як ви це можете прокоментувати? М.Г.: Взагалі американська військова доктрина говорить, що такі операції, які зараз проводяться в Україні, можливі тільки при повному домінуванні в повітрі. Найкращий приклад – це війна в Іраку, яка прораховувалася за допомогою різних систем комп'ютерного моделювання. З тисяч варіантів, які пропонувалися, визначили, що потрібне повне домінування в повітрі. Авіаційні удари завдавалися по позиціях армії Хусейна без зупинки, аж допоки вони повністю не були подавлені: вся їхня авіаційна компонента, все ракетне озброєння, їхні артилерійські й танкові системи. Вже тільки після того заходила піхота. Це фактично та доктрина, якої дотримуються Сполучені Штати, які хочуть в першу чергу зберегти своїх військових і бути максимально ефективними. В принципі, якби ми зараз мали домінування в повітрі, то я думаю наступ би просувався зовсім по-іншому. Мається на увазі не лише система ППО, щоб не дозволити Росії використовувати свою перевагу в авіації, а також і авіаційна компонента з літаками на зразок F-16, про які зараз багато йде суперечок. Тому що зараз ЗСУ заходять на багатокілометрові мінні поля сухопутною компонентою, без прикриття з повітря, підриваються на мінних полях. Немає можливості евакуйовувати техніку швидко і вчасно через те що Російська Федерація має певну перевагу в артилерії, а саме в кількості пострілів до артилерії, в реактивній артилерії, та ж авіація. Тому достатньо складно зробити такі успішні дії, як говорить, наприклад, доктрина Сполучених Штатів Америки. Проте, Збройні Сили України роблять все можливе, намагаються просуватися і мають певні тактичні успіхи, якщо. Скажімо, судити зі звітів Генерального штабу. О.Я.: Україна отримала касетні боєприпаси. ЗМІ повідомляють, що Міністерство оборони України передало Пентагону звіт про їх застосування на полі бою. Якщо дивитися на те як Україна використовує ці боєприпаси, наскільки вони є ефективними? Яка ваша думка, зважаючи на той час, який пройшов від отримання Україною касетних боєприпасів? М.Г.: Це достатньо ефективна зброя. В той момент, коли всі світові основні виробники боєприпасів, такі як Сполучені Штати Америки, країни Європи говорять про те, що їм знадобиться декілька років для нарощування потужностей з виробництва боєприпасів до великокаліберної артилерії натівського і радянського зразків, це, наприклад, калібри 122, 152, 155 міліметрів, то сьогодні ці боєприпаси – серйозна можливість посилити потужність Збройних Сил України. Тим більше, що на окупованих територіях, де йдуть бої, Бахмут візьмемо наприклад, не залишилося цивільних людей. Там і так все заміновано. Тому всі ті противники передачі касетних боєприпасів в Україні, вони більше дбали не про питання екології чи безпеки цивільного населення, вони більше підливали воду на млин Російської Федерації. Тому що Бахмут зруйнований повністю. Його зруйнувала не Україна касетними боєприпасами, а Російська Федерація артилерійськими ударами й авіанальотами. Так само Маріуполь. Так само й десятки інших міст на окупованій території України на Донбасі, Луганщині та в інших містах. Тому касетні боєприпаси зараз достатньо ефективно застосовують, приміром, це дозволяє до певної міри розміновувати заміновані території і завдавати ударів по піхоті й техніці противника. Це дозволяє нам не домінувати по артилерії, то принаймні досягати певного пріоритету за рахунок якості і потужності цієї зброї. О.Я.: Ми говорили про те, що росіяни зараз масово заміновують поле бою. Яку тактику зараз Росія застосовує в Україні. Що Україні потрібно від західних партнерів, щоб ефективно протистояти цій російській тактиці? М.Г.: Однозначно потрібна авіація, щоб ефективно виконувати штурмові дії. Домінування в повітрі, про яке ми говорили, це однозначно. Але я теж би хотів зауважити, що велику роль в захисті українських міст, в захисті цивільного населення відіграють системи ППО, які передають нам наші друзі, партнери, зокрема зі Сполучених Штатів Америки, з країн Європи. Тому що Російська Федерація майже кожного дня завдає ударів по наших містах. Ми не маємо можливості своїми і західними системами ППО забезпечити стовідсотковий захист всіх міст. І яку тактику росіяни почали робити? Вони бачать, що в Києві майже всі ракети і їхні безпілотники-шахеди збиваються. Вони починають бити по тих містах, зокрема, в Західній Україні, де менша насиченість сил ППО. І не лише в Західній Україні. Ми бачили трагедію в Покровську, де зруйнували цивільний багатоповерховий будинок. Регулярно завдають ударів по Харкову, Запоріжжю, інших містах України. І вже Російська Федерація не стільки б’є по критичній інфраструктурі, наприклад, енергетичним станціям. Хоча сьогодні були офіційні повідомлення, що було завдано удару по базі зберігання паливо-мастильних матеріалів біля міста Рівне. Але б’ють по цивільних будинках для того, щоб залякати. Це просто така сама тактика, як вони діяли в Сирії, в Алеппо, коли вони, наприклад, бомбили цивільні лікарні для того, щоб створити паніку, створити гуманітарну катастрофу. Зараз намагаються зломити дух супротиву українців. Я впевнений, що ця тактика призводить тільки до більшого усвідомлення нашими західними партнерами, громадянами в західних країнах, терористичної злочинної сутності путінського режиму. В Україні така тактика викликає тільки злобу і більшу наснагу на боротьбу. Ми будемо відповідати по законних воєнних об'єктах на території Росії, на території Криму, по логістичних центрах, військових базах паливо-мастильних матеріалів, по російському Чорноморському флоту, який регулярно бере участь в обстрілах українських територій і цивільного населення. Це війна. Знаєте, один з іноземних журналістів заїжджав в зону бойових дій, він потрапив під обстріл. Це людина досвідчена, він був на двох чеченських війнах, був представником європейської преси в Югославії, в Сирії був. Йому 57 років. Ця людина мені казала, що це покоління військових журналістів ніколи не бачило війни такого масштабу. Були криваві, страшні війни. Але такого масштабу, коли такі дві армії воюють, вони не бачили.