Колишній посол США в НАТО та старший науковий співробітник Белферського центру Гарвардського університету Іво Даалдер у колонці в Politico стверджує, що Альянс можна врятувати, але це вже не буде тим НАТО, до якого світ звик за останні 77 років. Дональд Трамп, навіть без формального виходу США з організації, має десятки способів підірвати її зсередини – від виведення військ із командної структури до блокування рішень, що потребують консенсусу. У цих умовах у європейських союзників є лише один реалістичний шлях – самим стати ядром Альянсу, замінивши американський військовий, розвідувальний і дипломатичний скелет, на якому НАТО трималося від 1950 року. Перетворення займе щонайменше п'ять років, але, як вважає Даалдер, більш європейське НАТО давно назріло, і зрештою від цієї трансформації виграють усі.
Чи можна врятувати НАТО? Це питання мені ставлять дедалі частіше, відколи президент США Дональд Трамп почав раз за разом принижувати Альянс, а потім і пригрозив узагалі з нього вийти.
Моя відповідь: так. Але це буде вже не тим НАТО, до якого ми звикли за останні 77 років. Щоб витримати шквал американської критики, має постати, і то швидко, альянс нового типу.
Частину ворожості американського президента можна було передбачити. Трамп зневажливо висловлюється про безпекові союзи США вже десятиліттями – починаючи зі своєї відомої розмови з Playboy ще 1990 року, коли він закликав союзників платити Сполученим Штатам за безпеку, яку ті їм забезпечують. Як магнат нерухомості, Трамп вважав, що тягар союзників переважує користь від них; цей погляд лишився при ньому й на посаді президента.
У 2017 році він прийшов до Білого дому, оголосивши НАТО "застарілим". Згодом він називав Альянс "паперовим тигром", "непотрібним", а тепер, коли союзники по НАТО відмовляються долучатися до його удару по Ірану, а декотрі навіть не дають американським військовим доступу до свого повітряного простору й баз, президент пішов іще далі.
Для Трампа війна з Іраном була випробуванням для НАТО, і Альянс це випробування провалив. "Ми це запам'ятаємо, – сказав він, наполягаючи, – ми побіжимо їх рятувати, а вони ніколи не прийдуть рятувати нас". А коли його запитали на початку цього місяця, чи розглядає він можливість виходу з Альянсу, він відповів, що це питання "вже навіть не обговорюється".
Утім, коментатори припускають, що Трамп не зможе виконати цю погрозу без згоди Конгресу. Справді, закон 2023 року, одним зі співавторів якого був тодішній сенатор, а нині державний секретар Марко Рубіо, забороняє президентові виходити з НАТО без двох третин голосів Сенату або без ухваленого Конгресом закону. Нічого з цього не станеться.
Проте конституційність цього закону викликає сумніви. Президенти й раніше виходили з договорів – Джордж Буш-молодший вийшов з Договору про протиракетну оборону у 2002 році, а сам Трамп вийшов з Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності у 2019-му. І якби Конгрес позивався проти президента, який наважився б вийти з НАТО, надзвичайно малоймовірно, що Верховний суд став би на бік Конгресу всупереч президентським виконавчим повноваженням.
До того ж навіть без формального виходу у Трампа є чимало способів підірвати НАТО зсередини.
По-перше, його численні негативні висловлювання, серед них хибні звинувачення, ніби союзники по НАТО ніколи не прийдуть Америці на допомогу (тоді як після 11 вересня вони всі це зробили, та ще й ціною серйозних жертв) – уже самі собою ставлять під сумнів його прихильність до колективної оборони.
Окрім того, він може наказати скоротити чисельність військ і спроможностей, розгорнутих у Європі, вивести американських військових із командної структури НАТО – зокрема з найвищої посади, яку, відколи її вперше обійняв генерал Дуайт Ейзенгавер у 1950 році, незмінно обіймав американський офіцер, – і відмовитися брати участь у нарадах НАТО, що фактично заблокує будь-які рішення, які потребують консенсусу союзників.
Що ж до Статті 5, яка проголошує, що союзники розглядатимуть збройний напад на одного з них "як збройний напад на всіх", – у цій же статті чітко сказано: кожен союзник сам "вживає таких заходів, які вважатиме за потрібне". Просте надсилання касок чи приладів нічного бачення цілком вкладається в це буквальне визначення.
Інакше кажучи, способів розхитати НАТО або принаймні послабити зобов'язання США щодо колективної оборони – існує чимало. Ось реальність, віч-на-віч з якою опинилися союзники Америки.
Вони намагалися допомогти Трампові зрозуміти, чому НАТО важливе – не тільки для них, а й для самих США. Намагалися лестощами, збільшеними видатками на оборону, частими дзвінками й візитами… Жоден з підходів не спрацював.
Це означає, що тепер у союзників є чіткий набір варіантів. По-перше, можна спробувати "пересидіти" Трампа, сподіваючись, що наступний президент відновить лідерство США в НАТО та їхню відданість Альянсу. Під час його першого терміну це спрацювало, але чи спрацює знову – невідомо. Щось фундаментальне зламалося, і європейська довіра до Америки – частина цього розламу.
Другий варіант – обрати самостійність і вибудувати справді європейську оборонну та стримувальну архітектуру поза НАТО, аби забезпечити стратегічну незалежність від США. Але це буде марна справа. Жодна вже наявна чи нова суто європейська структура не матиме оперативного, логістичного та інституційного ноу-хау, потрібного для організації колективної оборони.
Залишається третій варіант: НАТО – Альянс, що з 1950 року скеровував європейську колективну оборону, але, як я вже казав, зовсім інше НАТО.
Альянс, що формувався впродовж останніх 75 років, не просто очолюваний Сполученими Штатами – він зосереджений навколо США. Американський військовий, розвідувальний і дипломатичний внесок – це той скелет, що тримає тіло Альянсу прямо й у готовності до дії.
Замінити це американське ядро буде непросто. Але й не неможливо.
Європа й Канада разом мають достатньо ресурсів, військового досвіду, виробничих потужностей, технічної бази і дедалі більшу політичну рішучість, щоб посісти центральне місце в Альянсі замість США.
Країни НАТО зобов'язалися наростити оборонні видатки до рівнів, близьких до часів холодної війни. Вони запроваджують різні форми призову, щоб збільшити чисельність військ, і нарощують оборонне виробництво темпами, яких не бачили вже чотири десятиліття. Хоча в інноваціях і технологіях вони відстають від США, цю відстань вони надолужують, зокрема завдяки спільним розробкам з українськими компаніями, які за темпами оборонних інновацій і виробництва випереджають увесь світ.
Європейці також взялися за спільні проєкти – поза межами НАТО, але такі, що його доповнюють. Серед них Об'єднана експедиційна сила під керівництвом Великої Британії, профінансована Євросоюзом програма "Дії безпеки для Європи" (Security Action for Europe), що заохочує спільні закупівлі техніки європейського виробництва, а також рішення Франції розпочати двосторонні переговори про поширення свого ядерного стримування на європейських союзників.
Що зараз потрібно союзникам по НАТО, то це час, щоб перетворити свою рішучість і ресурси на реальні військові спроможності. Проблема в тому, що такий час вимірюється роками – можливо, п'ятьма й більше, а не місяцями. До того ж швидкість успішної трансформації залежатиме від того, наскільки співпрацюватимуть США. Більше співпраці – швидші зміни, і навпаки.
Утім, більш європейське НАТО давно назріло. Прикро, що для цієї трансформації знадобився перший в історії антинатівський президент США. Але зрештою і Європа, і саме НАТО від цього лише
