У своєму традиційному щотижневому огляді Філліпс О'Брайен зосереджується на трьох ключових темах війни. Передусім – на безпрецедентному зближенні України з європейськими державами та ЄС, яке стало можливим після усунення Віктора Орбана й вилилося в пакет підтримки на 90 мільярдів євро та низку оборонних угод із країнами Перської затоки й Азербайджаном. Також автор аналізує напружений тиждень у стратегічній повітряній війні: масовані російські удари по українських містах та українські удари у відповідь углиб російської території на відстань до 2000 кілометрів. Завершує огляд тема роботизованої війни – українські плани замінити до 30% піхоти на найскладніших ділянках фронту роботизованими системами, на думку О'Брайена, можуть перетворити Україну на інтелектуального лідера сучасної військової думки.
Упродовж останніх місяців певні теми регулярно виходили на перший план у цих щотижневих оглядах, і саме три найпоширеніші та найважливіші з них значною мірою визначають тон цього тижневика. Перше – це питання європейської підтримки України (та дедалі вищої цінності України для Європи), яка нині, коли США фактично змінили бік, стала вирішальною. Цього тижня ми побачили саме те, чому в цьому контексті було так важливо домогтися поразки Віктора Орбана. Це одразу дало змогу схвалити пряму європейську допомогу Україні. Водночас ми бачимо, як ця підтримка й надалі працюватиме на користь Європі загалом. Хоча мені не хотілося б бути надто оптимістичним, обидва ці зрушення вселяють надію.
Дві інші теми також уже певний час залишаються центральними. Це був дуже напружений тиждень у стратегічній повітряній війні. росія завдала по українських містах одного з наймасованіших ударів за весь час війни, а Україна завдала одного зі своїх найглибших ударів за всю війну. Тенденція очевидна. Нарешті, стало відомо більше деталей стосовно українських планів щодо безпілотних систем у війні, і вони дають змогу побачити, як українці уявляють собі стрімку трансформацію цього елемента ведення бою просто на наших очах. Можна стверджувати, що вони можуть сказати про це більше, ніж самі США чи будь-яка інша держава.
Європа та Україна нарешті беруться до справи разом
Мушу зізнатися, що я вагався, чи доречний такий заголовок розділу. По-перше, мені не хотілося надто оптимістично дивитися на речі. Європейській підтримці України ще багато чого бракує, щоб бути справді ефективною. По-друге, Україна – це частина Європи, і я хвилювався, що формулювання може цього не передати. Та з іншого боку, дедалі тісніше зближення між Україною й окремими європейськими державами та ЄС – це, мабуть, найважливіша подія в європейських стратегічних дослідженнях за весь 2026 рік дотепер, тож я залишу цей заголовок.
Чи можна назвати це прекрасною дружбою?
Попереднього тижня я окремо згадував, як Німеччина інвестує в успіх України. Минулого тижня ми побачили, що відбувається, коли найбільшого політичного союзника путіна в Європі, Віктора Орбана, нарешті вивели з гри. Одразу було схвалено пакет підтримки України на 90 мільярдів євро, який Орбан успішно блокував з 2025 року.
Цей пакет має дві основні складові. 60 мільярдів євро планують виділити на українську "спроможність інвестувати в оборонно-промислові потужності, зокрема й у закупівлю оборонної продукції". Це вкрай важливо. Українська оборонна промисловість насправді працює нижче своїх можливостей, бо їй бракує грошей, щоб вийти на максимальні обсяги виробництва. Скажімо, за оцінками, цьогоріч Україна має потужності, щоб виготовити 7 мільйонів дронів різних типів. Проте через брак коштів значну частину з них так і не було б виготовлено. Тепер, завдяки цьому фінансуванню (та ще одній події, про яку йтиметься нижче), Україна зможе задіяти значно більшу частину власних потужностей.
Решту 30 мільярдів євро передбачено на "макроекономічну" підтримку України, що допоможе зберегти функціонування держави та внутрішньої економіки. Разом це забезпечує достатньо коштів, щоб воювати весь 2026 рік і ще частину 2027-го.
Це фінансування з боку ЄС також демонструє дедалі тіснішу симбіотичну взаємодію між Україною та європейськими державами в їхньому стратегічному майбутньому. Одночасно з його оголошенням українці уклали угоди про оборонне виробництво з низкою неєвропейських держав. 23 квітня президент Зеленський повідомив, що Україна підписала угоду із Саудівською Аравією, Катаром та ОАЕ про виробництво великої кількості дронів-перехоплювачів. Україна, мабуть, є світовим лідером у виробництві недорогих дронів-перехоплювачів, і, за словами Зеленського, її системи перехоплення коштують щонайменше у вісім разів менше, ніж ті дрони, які вони збивають.
Один із ключових аспектів цієї угоди полягає в тому, що українське виробництво розгортатиметься в цих країнах паралельно з виробництвом в Україні. Водночас ці угоди розраховано на 10 років. І те, й інше свідчить про довготермінове оборонне партнерство та усвідомлення того, що українська експертиза в цій галузі є унікальною.
Водночас Україна та Азербайджан підписали низку угод у сферах оборони та енергетики. Україна пропонує Азербайджану допомогу з протиповітряною обороною та технологіями оборонного будівництва, а натомість отримує енергетичну підтримку з боку Азербайджану. Це саме той тип взаємовигідної угоди, яку тепер може укладати Україна.
Усі ці угоди разом показують, як європейські держави роблять ставку на успіх України та що Україна привносить у європейське майбутнє. Це було визнали й інституційно, коли Україна та ЄС обговорювали прискорений вступ. Відбулася разюча зміна в балансі між Україною та ЄС у цьому питанні. Раніше Україна виступала в ролі бідного прохача, а ЄС тримав українців на певній відстані.
Останнім часом українці намагаються змінити це рівняння. Наприклад, десять днів тому Зеленський у присутності канцлера Німеччини Фрідріха Мерца заявив, що його не цікавить "часткове" членство в ЄС. Ось що саме він сказав:
"Усі в Європі знають нашу позицію. Нам не потрібен ЄС-лайт чи НАТО-лайт. Так само я переконаний, що Європі та країнам НАТО потрібна Україна як повноцінний сильний партнер. Їм потрібна наша армія – сильна армія. Бо нікому не потрібна українська армія "лайт". Що то був би за захист?"
І справді, як частину цієї твердішої позиції українці тепер заявляють, що готові відмовитися від певної допомоги вже зараз, якщо це наблизить до повного членства.
І тут, схоже, нарешті є певний рух. Два дні тому обговорювали можливість надати Україні якісь негайні відчутні ознаки членства – наприклад, представництво на засіданнях Ради чи навіть можливість призначення українця єврокомісаром.
Ось що я маю на увазі під дедалі міцнішою "дружбою". Справжнього повноцінного партнерства ще немає, але воно прокладає собі шлях завдяки потужному взаємному інтересу обох сторін. Європа інвестує в Україну, а Україна зміцнює європейську безпеку. Із дедалі ширшим усвідомленням того, що США наразі є програною картою у питаннях європейської безпеки, ця дружба має поглиблюватися з обох сторін.
І ще один момент: це також показує, наскільки руйнівною була вісь Орбан-Трамп. Орбан був стрижнем спроб путіна послабити Україну зсередини Європи. Поки що, схоже, інші проросійські гравці (стежте за словаками, чеським прем'єром та новим президентом Болгарії), яким симпатичний путін, можуть не мати такої запопадливості виконувати всі забаганки путіна, як це робив Орбан. Не спускайте з них очей.
Показовий тиждень у повітряній війні
Якби це був 2025 рік, велика частина повідомлень минулого тижня була б не про успіхи українського військового виробництва, а про стратегічну повітряну війну, особливо про масовані російські удари. Варто зауважити, що цій темі не приділяють тієї уваги, яку приділяли раніше (а це недобре).
Цього тижня ми побачили один із наймасштабніших російських глибоких ударів за всю війну. Увечері 24 на 25 квітня російські сили запустили 47 ракет (зокрема 12 балістичних "Іскандер-М" / зенітних С-300 та 29 крилатих ракет) разом із 619 БпЛА. Це вже четвертий масований удар у квітні (500 і більше засобів).
Завдана шкода, особливо у Дніпрі, була значною. Спершу повідомлялося про чотирьох загиблих, ще людей знаходили під завалами, а багато будівель було пошкоджено.
На жаль, кількість загиблих по Україні зросла до 10 і може зрости ще.
Ці удари демонструють і послідовність російської стратегії. російські удари нині мають подібну тактику й ті самі цілі: великі хвилі далекобійних дронів та крилатих ракет мають на меті провокувати й виснажувати українські системи протиповітряної оборони, а вже потім ідуть залпи балістичних ракет, які значно складніше перехоплювати. Зауважте: ці залпи буде ще важче перехоплювати з огляду на те, що в України закінчуються ракети до Patriot через позицію адміністрації Трампа.
Отже, росіяни роблять те, що робили вже давно. З іншого боку, Україна створює росіянам дедалі більше проблем у повітряній війні. Цього тижня помітно, що українці вразили цілі на Уралі засобами, які, схоже, було запущено зсередини території України.
Дальність цих ударів вражає. Ось як українці описали операцію:
- Дрони пройшли близько 1700–1800 км до цих міст, залишаючись непоміченими для російських систем протиповітряної оборони.
- Варто зауважити, що дальність польоту може перевищувати наведені цифри, оскільки відлік відстані від державного кордону України не враховує реальних точок запуску.
- Це ускладнює точні розрахунки, тож фактична відстань може виявитися значно більшою.
Дим над російським містом Єкатеринбург (1700 км від України) після українського удару
Удари, як це зазвичай буває з українськими ударами, було спрямовано на один з елементів російської стратегічної промисловості. У цьому випадку припускалося, що ціллю стало підприємство "Вектор" – оборонний виробник радіо- та навігаційного обладнання. Інакше кажучи, тих систем, які допомагають російській зброї орієнтуватися під час ударів по Україні.
Тож тепер Україна може завдавати ударів на дальність близько 2000 км, а російська протиповітряна оборона дає збій. Це неминуче ускладнює російські оборонні плани. Вони втратили стільки систем ППО, що, схоже, залишають внутрішні цілі (поза межами Москви та Санкт-Петербурга) погано прикритими. І далі тиск на них лише посилюватиметься.
Це продовжує тенденцію, яку ми вже бачимо: вона хоч і не "втішна" для України, але принаймні показує, що становище України поліпшується, тоді як росія здебільшого робить те саме, що й роками. З огляду на те, що США виснажують українську протиповітряну оборону, це, мабуть, найкраще на що можна сподіватися.
Машинна війна: нові українські підходи
Минулого тижня українці значно відвертіше ділилися своїми думками щодо заміни піхотинців машинами в бойових діях на передовій. Вони, очевидно, прагнуть прискорити цей процес як засіб збереження життів власних солдатів, і в цих дискусіях вони ведуть одну з найцікавіших розмов у сучасних стратегічних дослідженнях.
В одному з інтерв'ю командир підрозділу наземних робототехнічних систем Третьої штурмової бригади Микола Зінкевич (саме ця бригада, як повідомлялося, провела повністю роботизований штурм російської позиції два тижні тому) розповів про плани замінювати людей на передовій машинами:
Піхотинців можна і треба виводити з-під прямого вогню. Наша мета на 2026 рік – замінити до 30 відсотків особового складу на найскладніших ділянках фронту технікою.
Серед найгучніших заяв – твердження міністра оборони України Федорова про те, що цьогоріч Україна сподівається досягти стану, у якому вся (і я маю на увазі – 100%) логістика українських передових позицій виконуватиметься наземними роботизованими комплексами (НРК). Ось що повідомлялося:
НРК виконують важливі логістичні та евакуаційні завдання на передовій, – написав Федоров у дописі у Facebook 18 квітня. Лише в березні військові виконали з їхньою допомогою понад 9000 завдань.
Наша мета – щоб 100% фронтової логістики виконувалося роботизованими системами.
Зрозуміло, що ми досі далеко від того, щоб повністю прибрати всіх людей з лінії безпосереднього бойового зіткнення. Роботи, НРК та БпЛА можуть зробити дуже багато, але українцям ще довго буде потрібна значна кількість піхотинців на передовій. Проте, якщо їм вдасться досягти заявленого вище скорочення, економія людських життів буде колосальною. Логістика, наприклад, – це один із найнебезпечніших видів діяльності поблизу фронту. Доставлення постачання за своєю природою передбачає рух до передових позицій, що робить цей процес вразливим. Якщо весь цей процес вдасться максимально автоматизувати, кількість людей, які потрапляють під удар, має зменшитися.
Якщо ви хочете прочитати найкращий загальний матеріал про те, що ми спостерігаємо, та про те, як це оцінювати, то я б порадив вам звернутися до найсвіжішої статті мого давнього друга Андрія Загороднюка, опублікованої кілька днів тому Фондом Карнегі під назвою "Нова революція у військовій справі".
У цій статті Андрій говорить про колосальні зміни, які ми бачимо на полі бою, але водночас намагається вписати їх у певний контекст і показати тяглість. Він твердо переконаний, що те, що ми спостерігаємо, визначатиме значну частину сучасної війни – і не лише в Україні, а й деінде. Він говорить про БпЛА, НРК та інші безпілотні системи, які надають, за його висловом, "доступну точну масу" меншим державам. Ось один із прикладів його міркувань:
Доступна точна маса не обмежується повітряними дронами. Та сама логіка дедалі помітніша у різних середовищах і типах озброєнь. На землі безпілотні апарати використовуються для логістики, розвідки та атак. На морі Україна продемонструвала ефективність безекіпажних надводних і дедалі частіше підводних систем. Водночас з'являються відносно недорогі засоби високоточного ураження в інших формах, зокрема ракетні системи помірної вартості. Широке застосування росією керованих авіабомб додатково віддзеркалює цю тенденцію, оскільки вони поєднують дешевший засіб доставки з масштабованим точним ураженням. Усі ці зрушення разом свідчать про те, що доступна точна маса – це не явище окремої платформи, а ширший зсув у бік масштабованої, відносно недорогої міжсередовищної точності.
Я б рекомендував прочитати весь цей матеріал, оскільки він детальний і надзвичайно добре аргументований.
Захопливо спостерігати, як українська думка розгортається довкола цієї теми. Тепер можна стверджувати, що саме українці є інтелектуальними лідерами у розробці стратегій сучасної війни на основі бойових роботизованих систем. У них можна навчитися значно більшого, ніж читаючи те, що пишуть на цю тему американські аналітичні центри й посадовці оборонного відомства.
Джерело
