Сербський аналітик і капітан ВМС (у відставці) Нікола Луніч звертає увагу на те, що сучасні армії дедалі більше залежать від приватних компаній, які контролюють супутниковий зв’язок, хмарні обчислення та штучний інтелект. Це створює новий тип стратегічної вразливості: держава може ухвалити рішення про військову операцію, але її виконання залежатиме від компанії, здатної обмежити доступ, змінити умови або відмовитися співпрацювати. Найочевиднішим прикладом став Starlink в Україні, однак подібні ризики дедалі важливіші і для США та Європи, зокрема в разі потенційного конфлікту навколо Тайваню. Уряди мають планувати не лише технічну відмову систем, а й ситуацію, коли сам приватний постачальник перестає бути доступним або надійним.
Приватні компанії на чолі зі Starlink домінують у критично важливих комунікаційних технологіях, докорінно змінюючи традиційний контроль держав над власними збройними силами.
До недавнього часу держави контролювали засоби ведення війни. Тепер це вже не так. Приватні компанії володіють і управляють критично важливою військовою інфраструктурою – супутниками, хмарними обчисленнями та штучним інтелектом. Назвімо це "владою вимикача". Для політиків така зміна в розподілі контролю заслуговує на пильну увагу.
Найвиразніший ранній прояв цієї "влади вимикача" стався в Україні. Українські сили готували удар морськими дронами по Чорноморському флоту росії біля окупованого Криму. Операція залежала від Starlink. Ілон Маск відмовився активувати його, стверджуючи, що удар загрожував надмірною ескалацією. Жоден уряд не міг змусити компанію негайно активувати сервіс; жоден союзницький механізм не втрутився; Київ не мав іншого засобу впливу, окрім переконування.
Це небезпечна залежність. Хоча більшість ключових компаній, що контролюють цей "вимикач" – американські, вони нерідко не бажають просто виконувати вказівки і вступають у конфлікт з урядом США або самі стають заручниками тиску ворожих держав. Для Європи залежність від американських компаній погано узгоджується з її прагненням до стратегічної автономії.
У монополії Starlink уже з'являються конкуренти. Amazon будує систему, яку тепер називає Amazon Leo, раніше Project Kuiper; Європа інвестує у власного конкурента Starlink – IRIS². Франція нещодавно провела Міжнародний космічний саміт, присвячений розбудові суверенних космічних спроможностей Європи. США намагаються виокремити захищений військовий сегмент використання Starlink під назвою Starshield.
Однак залежність зростала швидше, ніж встигали створюватися альтернативи. Поки що урядам варто сприймати цю залежність як постійну умову стратегічного середовища, а не як разовий збій, який можна виправити й забути.
Держави століттями покладалися на оборонних підрядників, не втрачаючи стратегічного контролю над цими відносинами. "Влада вимикача" виникає за чотирьох умов:
- Інфраструктура має ключове значення для ведення операцій, а не просто є корисною.
- Порівнянної заміни не існує.
- Жодну заміну неможливо розгорнути вчасно.
- Постачальник зберігає реальну свободу рішень щодо доступу, ціни, покриття або умов використання, а не просто виконує заздалегідь визначені вказівки.
Під час операції біля Криму Starlink відповідав усім цим умовам: він об'єднував навігацію, командування, наведення й виконання удару в єдиний ланцюг, а жодної альтернативи неможливо було розгорнути в потрібні строки.
У 2026 році українські посадовці заявили, що SpaceX вимкнула доступ до Starlink, від якого залежали російські дрони. Вашингтон отримав власний урок під час операцій проти Ірану, коли SpaceX, за повідомленнями, підвищила ціни на військові супутникові послуги через зростання попиту, а Пентагон погодився платити, бо замінити цю спроможність посеред військової кампанії було нереалістично.
Приватна компанія може не лише змінювати ціни або умови контракту посеред конфлікту. Вона може обрати сторону або навіть проводити політику, проти якої виступає країна її походження. Ворожі уряди можуть чинити тиск, закриваючи доступ до ринку або запроваджуючи регуляторні обмеження, що шкодять бізнесу. Іноді приватні компанії відмовляються виконувати вказівки. Пентагон у результаті опинився в судовому спорі з Anthropic після того, як компанія у сфері ШІ відмовилася погодитися на умови контракту, що дозволяли масове стеження та застосування автономної зброї. Через цей спір рішення про закупівлю стало залежним від темпів судового процесу, а не від оперативних потреб.
Найчіткіше те, що стоїть на кону, видно на прикладі Тайваню. Щоб знизити ефективність американських військ навколо острова, Пекіну не обов'язково безпосередньо атакувати американські супутники; натомість він може використати комерційну вразливість компаній, що ведуть бізнес у Китаї. Китайська влада заморозила плани розширення шанхайського заводу Tesla, посилаючись на занепокоєння щодо безпеки даних, пов'язані з розгортанням Starlink над Україною.
Резервування має бути не формальним, а операційним: запасний постачальник, зазначений у додатку до закупівельного контракту, – не те саме, що постачальник, здатний реально перебрати на себе виконання місії посеред конфлікту. У контрактах слід ставитися до політичної відмови так само серйозно, як до технічного збою, з такою самою ретельністю прописуючи умови активації в кризовій ситуації, територіальні обмеження та перенесення даних, як і вартість та строки постачання. Військові мають відпрацьовувати не лише втрату платформи чи мережі, а й втрату доступу до самої компанії, яка ними керує.
Нині небагато міністерств оборони мають готовий план на такий випадок. Держави й надалі вирішуватимуть, коли вони хочуть воювати. Однак дедалі частіше свобода їхніх дій залежить від того, у кого в руках вимикач. Це питання, яке більшість урядів іще не поставили – або на яке не відповіли.
Джерело: CEPA
