Старший стратег RBC BlueBay Asset Management і асоційований науковий співробітник Chatham House Тімоті Еш застерігає, що можлива тристороння зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та путіна без участі України й Європи може перетворитися на спробу великих держав домовитися про поділ сфер впливу коштом Києва. На його думку, політика поступок кремлю не наблизила миру, а лише посилила переконання путіна, що західна коаліція на підтримку України зрештою розпадеться. Еш вважає, що Зеленський не зможе погодитися на здачу Донбасу без справді жорстких гарантій безпеки, а Європа в разі нового американо-російського зближення має бути готовою прискорити створення автономної оборонної спроможності. Водночас він бачить для Європи простір для дипломатичної гри з Китаєм, переконуючи Пекін, що угода про Україну без самої України та Європи не буде ані стійкою, ані вигідною Китаю.
Головна новина – повідомлення про можливу тристоронню зустріч президентів Трампа, Сі та путіна, на якій вони могли б укласти "мирну" угоду щодо України. Як випливає зі статті WSJ, путін запропонував Трампу такий мінісаміт під час їхньої розмови 9 жовтня – тієї самої, під час якої було досягнуто російсько-американської домовленості щодо дизельного пального. Ідея полягає в тому, щоб троє лідерів зустрілися на полях запланованого саміту АТЕС 18-19 листопада в китайському Шеньчжені.
Адміністрація Трампа поки не підтвердила, чи погодився він прийняти пропозицію путіна щодо саміту. Але ситуація тривожна, адже цьому передував довгий перелік кроків Трампа, які дуже нагадують політику умиротворення росії: від повернення путіна з політичної ізоляції Заходу та запрошення його на саміт в Анкориджі до згаданої угоди щодо дизельного пального і оголошеного минулого тижня відтермінування запровадження санкцій, передбачених законом Ліндсі Грема. До цього додається й те, що США, схоже, обмежили обмін розвідувальними даними з Україною, що послабило її оборону й коштувало життів.
Трамп намагався пояснити все це тим, що не хоче робити нічого, що могло б спонукати путіна відмовитися від мирних переговорів щодо України.
Сувора реальність, однак, полягає в тому, що Трамп уже сформував чітку й послідовну модель поведінки: він раз у раз уникає жорстких дій проти путіна – протягом усього свого другого терміну та й раніше. І все ж численні раунди мирних переговорів, зокрема ті, які вели Віткофф і Кушнер, дали вкрай мало. Варто пам’ятати, що Трамп казав: домовитися про мирний план для України буде легко, і він зможе домогтися згоди обох сторін впродовж кількох тижнів після повернення на посаду на другий термін; потім дедлайном був Великдень 2025 року, далі – кінець 2026-го. Тепер ми вже наближаємося до кінця 2026 року, а політика умиротворення путіна, схоже, не дала абсолютно нічого. Навіть гірше: на мою думку, вона лише заохотила путіна затягувати війну, бо він вважає, що за Трампа західний союз на підтримку України неминуче розвалиться і вся Україна дістанеться йому на блюдечку. А саме це завжди й було амбіцією путіна.
Сумно те, що європейські лідери, як мені здається, нарешті – і надто пізно – зрозуміли: умиротворення путіна нікуди не веде, а лише спричиняє нові ворожі дії з його боку й нові вимоги поступок і територій. Це призводить лише до подальшої війни, і, на жаль, саме Україна платить за це кров’ю та життями. Тепер Трамп, схоже, просто повторює попередні помилки Шредера, Олланда, Меркель, Макрона та інших.
А останній подарунок путіну – це втілення його найпотаємнішої мрії: саміт великих держав, на якому, як він це уявляє, росія, Китай і США зможуть робити те, що зазвичай роблять великі держави, – ділити світ на сфери впливу. Це була б для путіна "Ялта-2". Трамп або не знає історії, або йому байдужа доля України та Європи. Для Трампа перемога полягає вже в самому факті появи на одній сцені із Сі та путіним і в тому, щоб увійти в історію самітів – хоча, додам, радше з ганьбою, як це сталося з Чемберленом у 1938 році через Чехословаччину.
Єдина проблема для Трампа з цією "Ялтою-2" полягає в тому, що без представництва України та Європи я не бачу, як вона може принести справжній мир в Україні.
Трамп може погодитися з умовами путіна, за якими Україна має віддати решту Донбасу росії, але я не бачу, щоб Зеленський погодився на це, якщо Трамп натомість не запропонує залізобетонних гарантій безпеки: якщо путін порушить таку угоду, США вступлять у війну з росією, щоб захистити решту України. Трамп ніколи не надасть таких гарантій, але навіть якби й надав, не думаю, що українці їм повірили б: вони не довіряють Трампу і взагалі не надто довіряють подібним запевненням після того, як їх уже підвели у випадку з Будапештським меморандумом 1994 року.
Українці також не довіряють путіну, адже цілком слушно виходять із того, що метою цієї війни ніколи не був лише Донбас – путін прагнув підкорити всю Україну. Тому вони припускають: щойно віддадуть свої укріплені оборонні позиції на Донбасі, які мужньо тримають уже 12 років, путін займе їх і рушить далі вглиб України.
У політичному сенсі для Зеленського здача Донбасу без серйозних гарантій безпеки – і, найімовірніше, без членства в НАТО чи ЄС – була б політичним самогубством удома. Це, ймовірно, спровокувало б соціальну й політичну революцію (згадайте Помаранчеву революцію, а потім Євромайдан – Україна вже має такий досвід) або навіть переворот, що дестабілізувало б країну на користь росії. Саме тому путін і далі вимагає того, на що, як він чудово знає, Зеленський всерйоз погодитися не може, – здачі Донбасу.
Отже, якщо тристоронній саміт у Шеньчжені відбудеться і Трамп, путін та Сі домовляться про розчленування України, Зеленський, найімовірніше, відкине таку домовленість, і Україна продовжить воювати. Тоді обов’язок забезпечити виконання цієї угоди ляже на путіна. Але я не думаю, що його армія буде спроможна взяти те, що Трамп йому "подарував". Якщо за 12 років виснажливих боїв вона так і не змогла захопити Донбас, чому ми маємо вважати, що один розчерк маркера Трампа щось змінить? Для путіна тут є і зворотний бік: тоді Україна більше не буде зв’язана жодними обмеженнями у цій війні. Україна майже напевно буде зацікавлена в максимальній ескалації – у повному перенесенні війни на територію росії та масштабних ударах далекобійними дронами по російській енергетичній інфраструктурі. Це навряд чи влаштує Трампа чи Сі, адже матиме серйозний вплив на світові ринки.
На жаль, у більшості найімовірніших сценаріїв перспективи України зараз похмурі і, на мою думку, саме через невдале ведення Трампом мирного процесу щодо України. Один сценарій полягає в тому, що путін і далі вважатиме: він може забрати все, що Трамп запропонує йому в Китаї, вимагатиме більшого й робитиме ставку на затяжну війну до президентських виборів у Франції, розраховуючи, що у разі перемоги Ле Пен європейська підтримка України обвалиться. Інший – Україна відкине будь-яку мирну угоду, підписану Трампом, Сі та путіним у Шеньчжені, але буде змушена воювати далі без підтримки США і, ймовірно, за підтримки Європи, якій дедалі важче буде її надавати.
Сі та Європа – на допомогу?
Трамп і путін, імовірно, хочуть виключити Європу з будь-яких мирних переговорів щодо України. Сі, можливо, теж. Але якщо дивитися ширше, чи захоче Сі ризикувати, підписуючись під мирною угодою, яку ані Трамп, ані путін не здатні легко й швидко втілити на практиці, яка може призвести до ескалації з боку України та потрясінь на світових ринках і водночас роздратувати європейських торговельних партнерів? Можливо, ні. Європі варто пам’ятати, що вона має власну суб’єктність, і донести це і до Трампа, і до Сі. Що б не було погоджено в Шеньчжені, Європа зацікавлена й далі підтримувати Україну: з огляду на екзистенційну загрозу з боку росії та фактичне самоусунення США за Трампа від захисту Європи Україна нині дає Європі найкращий шанс виграти достатньо часу, щоб розвинути власну автономну оборонну спроможність.
Європа має донести Китаю, що миру в Україні не буде, якщо вона сама не братиме участі в мирних переговорах, і що Європа не ставитиметься до Китаю прихильно, якщо в Шеньчжені він фактично поступиться Трампу й путіну в питаннях України та європейської безпеки. Ба більше, я припускаю, що Сі й сам не надто прихильно поставився б до будь-якої домовленості Трампа і путіна щодо України, якби вона відкривала шлях до нових особливих відносин між США та росією – своєрідного "зворотного Ніксона", зрештою спрямованого проти Китаю. Тому, як на мене, Китай і Європа мають спільний інтерес – спільно не допустити, щоб нова політична "дружба" Трампа й путіна була скріплена коштом України.
Використовуючи інтереси Китаю в українському питанні, Європа водночас має усвідомлювати: Україна є для неї настільки екзистенційно важливою, що вона повинна наслідувати Зеленського й чітко пояснити Трампу, що означатиме для трансатлантичних відносин здача України путіну. Європейські лідери мають прямо сказати: це означатиме кінець НАТО, а Європа буде змушена різко прискорити створення оборонної спроможності, окремої від США. Американські компанії ризикуватимуть втратити надприбуткові оборонні контракти, які звикли отримувати. Це також означатиме, що Європа більше не буде природним союзником США в їхній тривалій боротьбі з Китаєм за глобальне лідерство, а європейські оборонні компанії почнуть агресивніше конкурувати з американськими. У підсумку це означатиме втрату робочих місць у США, довгострокову шкоду американській економіці й, зрештою, безпеці країни. Зеленський уже почав говорити американській владі правду в очі – можливо, Європі теж час це робити.
Джерело
